Культ тіла. 48

перебіг / втрата

Відмовлятись від їжі - це відмовлятись не лише від їжі. Думки. Крики в голові до самої себе. «Не їж, я благаю тебе, будь ласка», - ледь не плачучи, прошу себе. І я не їм (не знаю, на як довго).

Я можу потерпіти тільки два дні та живіт вже прилипає до спини. На столі лежить яблуко. Зелене з легким рум'янцем. Як з картинки. Приблизно рахую, скільки в ньому калорій. «Не так багато», - проскакує думка. Беру його в руку. Підношу ближче до рота. Ні, багато. Кладу на місце. Йду в свою кімнату. Фізичні вправи. Прес 100 разів. Мокрію. Я щаслива. Я молодець.

Сьогодні ввечері я не пишу нікому. Навіть найкращому другу. Єдиний, хто завжди зі мною. Але я зайнята собою. Міряю свої розміри. Чому вдома немає ваги?! Кажу мамі, щоб купила. Роздивляюся себе в дзеркалі. Видно ребра. І що? Це не показник. 95 см сідниць. Відтягую шкіру разом з шаром жиру. Забагато. Розтяжки стали помітнішими. Занадто багато щік, ніг і живота. П'ю воду.

Ми домовлялись зустрітись з ним тижні тому. Я обіцяла йому піти в пекарню, де печуть найкращі круасани в місті. Я сказала йому, що в мене загострення гастриту і я не можу. Побачимось на наступних вихідних. Можливо.

В школі завжди знаходиться хтось, хто їсть. Я часто йду коридором і дивлюсь на учнів. Струнка гарна дівчинка пережовує хот-дог. «Їж, поки можеш». Коли заходжу в клас, бачу однокласників з канапками, печивом, вафлями, піццою в руках. Фу.

Згадую, як в останні дні перед канікулами, в школу майже ніхто не ходив. Я сиділа за партою і говорила з тоді ще другом. До нас підійшов хлопець з пачкою шоколадних крекерів. Простягнув руку, ніби пропонуючи нам. Мій друг взяв жменю печива і ледь не відразу запихнув його собі до рота. Я не змогла. Я витягла з кольорової фольги три восьмикутники. Вирвала листок із зошита. Підійшла до смітника. Заховалася за шторою. Печиво в роті. Жую. Жую. Повільно. Насолоджуюсь. Випльовую в паперовий аркуш і викидаю.

Ми перестали дружити, можна сказати, через мій розлад. Я пішла. Він мене перестав розуміти. «Їжа» була для мене важливішою, ніж він. Як виявилось. Він думає, що це не так серйозно, як я дозволяла йому бачити. Йому тепер байдуже. Йому було байдуже завжди.

Я почала уникати поїздок з родиною. Коли ми вдома, мене важче контролювати. Коли ми вдома, мені легше себе контролювати. Мені легше брехати, ховатись, їсти менше, ніж мені кладуть на тарілку, пережовувати і випльовувати.

Підрахунки. Я рахую кожну дрібницю. Ходжу магазином поміж стелажами. Беру до рук йогурт. Забагато. Знежирений сир. Забагато. Печиво. Забагато. Кукурудза. Забагато. Вода з натуральним підсолоджувачем. ЗАБАГАТО. Єдине, що я сприймаю, як safety food - це кава, вода, чай, листки салату, лід, морква і броколі. З'ївши/випивши будь-що інше, я насичуюсь відчуттям провини.

Деколи це абсурдно. Якось в школі я з'їла один маленький маффін з родзинками. На уроці я вийшла в туалет і виблювала його.

Краще не їсти, ніж блювати.