«..., внормалізуй своє харчування! Так не можна! Голодувати-голодувати, а потім об'їдатися. Ти зіпсуєш так собі шлунок і здоров'я», - вона сварить на мене.
Мама зрозуміла, що щось не так. Вона підвищила голос... вона сказала це так, наче я п'ятикласниця з поганими оцінками. Мені хотілося кричати: «Я не можу, мамо! Як ти не розумієш?! Почуй мене!» Але я промовчала.
Тепер мене дуже легко образити. Можна зачепити, навіть просто запропонувавши печиво. Я не кажу, що мені це неприємно. Було б дивно, правда? Я виношую це в собі. Потім закриваюся в ванні та плачу. Або не плачу. Просто злюся. Чи розчаровуюсь.
Думаю, якби мене обізвали шльондрою, було б не так образливо, як жарти про їжу.
«Скільки сьогодні по плану?»
«300 ккал»
«О, наїсися. Ахахах». Йому смішно. Мені ні.
Я так давно не їла на 300 калорій в день. Останні два тижні - більше тисячі, двох, трьох... Я страждаю від цього. А з мене сміються.
Стільки ситуацій. Стільки моїх прихованих образ. Я сиджу й усміхаюся. Я пишу: «Давай змінимо тему», - зі смайликом вкінці. Я лагідно переводжу розмову в інше русло. Про це важко говорити. Я б хотіла. Але не можу.
«Ти знаєш, що якщо так далі буде продовжуватись, тобі залишилось років п'ять - не більше?»
Ні, не може бути. Вона обманює. Я все контролюю. Вона не бачить, як це. Їй здається. Я свідома того, що відбувається. Я зрозумію, коли все зайде надто далеко.
Але в душі закрадається сумнів.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Культ тіла. 48
Roman pour AdolescentsРеалії життя підлітків з розладами харчової поведінки. Важкий шлях до невідомого (виздоровлення або смерті). Переплетення кількох ментальних хвороб. Ніякої романтизації (хіба трішки). 27.01.18 - 23.04.18
