Культ тіла. 48

«інформаційна довідка»

Гидливим не читати.

Вони романтизують булімію. Навіть фільми, програми, які спрямовані на боротьбу з нею, неймовірно згладжують всі деталі.

Я розповім свою правду. В мене не надто важка форма, але вона є. Напади стаються щотижня. Кілька разів на тиждень. Останній був сьогодні.

Вони показують на екранах, як красуня акторка випила водички і побачилась зі «своїм білим другом», прополоскала ротик, вмила обличчя. Вона ідеальна. Ця картинка - брехня. Вона штучна, як порцелянова лялька.

Спочатку їжа. Я їм багато. Я можу з'їсти таку кількість, яку важко з'їсти дорослому чоловіку в тілі. Я їм все. Заїдаю печиво куркою, курку запиваю молоком і заїдаю медом, хліб з майонезом, кетчупом, сиром, кекс, огірок, суп, панакота, пельмені, сметана, шоколад і бульйон... Після цього я нагадую собі вагітну жінку на вісімнадцятому тижні. Проблема ще й в тому, що коли я з'їм хоч трішечки більше, ніж планувала, з'являється думка: «Я і так це виблюю, можна їсти ще». І в кінцевому результаті я не можу поворухнутися без болю в животі, ребрах, спині.

Я боюся робити це, коли хтось є вдома. Я боюся їсти на людях, я відчуваю їхні докірливі погляди на собі. Я закриваюсь на кухні і поглинаю все, що можу знайти. Я вже навіть не відчуваю смаку їжі. Вона перестає бути смачною. Я отримую задоволення від ковтання. Деколи навіть майже не жую. Але їда - це тільки передісторія.

Унітаз. Я не п'ю воду, розчин марганцівки... Ні. Я і так переповнена. Я роблю так, як всі. Раніше це був один палець. Тепер два. Деколи мені не виходить, і я не знаю чому. Деколи виходить не все (це найчастіше). Рідко буває, що я поверну все до останньої краплі.

Перший спазм живота. Я тільки що поїла, воно ще не встигло хоч трішки перетравитись. Великий, грубий шматок, трохи пошкоджуючи мій стравохід, піднімається ним вгору. Падає вниз. Він важкий, як кулька з пресованого м'яса/овочів/хліба. Бульк. Вода розхляпується. Кілька крапель потрапляють мені на обличчя. Я відриваю шматок туалетного паперу і витираю їх. Далі буде легше.

Це відбувається довго. Я можу сидіти в ванні навіть пів години або й більше. Це не так, як в фільмах, один раз допомогла, а далі само. Кожну маленьку порцію потрібно викликати зі шлунка, як першу.

В унітазі кільканадцять шматків туалетного паперу. Чому? (Іронічний сміх). Та консистенція, що буває в носі, коли застудишся... вона всюди. В носі, горлі, на долонях, в шлунку. Противний слиз. Його стільки, що здається, я їла не копчену курку, а заливала в себе цю прозору речовину.

Мені дуже шкода, але часом мені подобається викликати рвоту. Коли я їм фрукти чи солодощі (лише це, а не закидую в себе ще й пасту, сир, гриби або чіпси). Вони мають гарний смак на зворотньому шляху теж. Це як їсти двічі.

Інколи, коли я зовсім божеволію від їжі, вибльовую попередню порцію і йду за наступною. Кілька разів. Я жахлива.

А тепер «післяісторія». Так, я полочу рот проточною водою. Так, вмиваю обличчя, бо воно все в сльозах і соплях. Але потім я не прекрасна, як на відео. Судини під очима (та й в очах теж) тріскають. Обличчя рожевіє так, наче я випила 50 грам горілки і сиджу в гарячому приміщенні. Щоки напухають. Макіяж розмазується. Хіба це та краса, яку ми бачимо на екранах?!

Рани. Через те, що кислота обпікає ніжні тканини ротової порожнини, з'являються рани. З ними незручно говорити, ковтати слину, їсти. Голос захрипає і сідає так, наче я досвідчений курець. Неприємний запах з рота. Зубна емаль помирає і стає боляче навіть дихати. Зневоднення і суха шкіра. Ламке волосся. Біль в животі (м'язи пресу неабияк стараються, щоб виштовхати з'їджене назад). Слабкість. Руки трусяться (та й ноги теж). Холод. Проблеми з серцем і вічні ангіни.

А ще. Кажуть, якщо часто викликати рвоту, клапан забуває, як закриватись. І потім якщо я навіть не буду цього робити, не зможу втримати їжу в шлунку надовго.

Я намагалась написати правду. Намагалась не прикрашати. Можливо я змалювала надто гидку картину, а може навпаки надто задекоровану. Не знаю.

P.S.(Цікавий факт): запах від опалення вугіллям (якщо не помиляюся) смердить перетравленими шпротами.