Культ тіла. 48

початок / генетика

Коли я схудла останнього разу на 9 кілограм (я вже майже повернула свою вагу за рахунок дванадцятиденного переїдання), дідусь мною гордився.

Я не їм м'яса під час посту (я християнка). Взагалі, з самого початку це було тому, що я хотіла спробувати себе в ролі вегетеріанця. Мені сподобалось. Але тепер я розумію, що це найменше, що я можу зробити. Та ми не про релігію.

Мій дідусь якось мене похвалив так, що аж перехвалив. «Вона така молодець... в школі... вона стільки разів проявляла міцну силу волі... під час посту вона не їсть м'яса... а тепер ще й схудла...» - і все в такому руслі. Яка сила волі?! Смішно.

Коли в людини харчовий розлад, вона починає помічати подібних собі, слідкує за манерою їх поведінки (особливо за столом), вираховує що і скільки вони їдять. Мій дідусь захоплюється моєю силою волі, бо сам її не має.

Діагноз: компульсивне переїдання.

Моя тітка живе далеко. Далі від усіх інших родичів (близьких). Час від часу вона приїжджає. Раніше я ніколи про це не задумувалась. Просто дивувалася тому, як вона їсть, що вона їсть, скільки вона їсть. Але зараз я бачу це наскрізь.

«Я поправилась», - якось вкотре мовила вона.

Жінка вища від мене і важила тоді менше, ніж я. Висока і худа.

«Ти сидиш на дієті?»

«Ні», - відповідаю я.

«А сиділа?» - знову питає.

Я мовчу. Хитаю головою. Не хочу про це говорити. Навіщо вона питає? Хоче познущатись?

«Я ж бачу, що сиділа», - усміхається. Тільки бачить не по тілу, а по тому, як я почервоніла. За кілька хвилин: «І як?»

Отже результату вже не видно (весь проїла).

«Та ніяк», - відповідаю, надіючись, що цей допит закінчиться.

Я хотіла з нею поговорити про це. Тижнями роздумувала над тим, чи може їй подзвонити, чи написати. Мені потрібна була людина, яка розуміє. Я не буду про це говорити.

«Я поправилася», - знову говорить тітка, коли ми залишились наодинці.

«На скільки?» - питаю.

«Чотири. Це ненормально!»

«За скільки?» - знову питаю.

«За осінь і зиму», - відповідає вона з якимись дивними очима.

Я за місяць можу набрати 8-10 кілограм.

Вона ніколи не їла нормально. Скільки себе пам'ятаю. Вона завжди дзьобала шматочок сиру, ложечку салатику і ковток вина. І після цього вона говорила, що наїлася.

Вона користувалася тими типовими фразами: «Я поїла», «Я зараз буду їсти», «Я цього не люблю», «Я сьогодні готую вечерю, тож мені треба пустий шлунок» і так далі.

Діагноз: нервова анорексія

Харчові розлади. Це залежить не лише від мене. Генетика. Це закладено десь всередині. В мені. Невідомо, що було до мого дідуся. Можливо це було і в його генах, і він не винен.

Легше шукати винних. Легше списати це на гени. Легше думати, що я нічого не вирішую. Але признати свою поразку, що я винна в своїй хворобі... - ні.