Гра на кохання

#4

                                                                      
Звичайний ранок. Сонячні промені падають на лице дівчини та змушують  її прокинутися ще до сигналу будильника. Вона все-таки вирішила повернутися додому, тому що не хотіла наражати на небезпеку подругу. Мері викликала таксі і попросила водія провести її до дверей. Хоча він виглядав ще тендітніше , ніж вона. У разі потреби толку б взагалі від нього не було, але морально легше. Заснути Мері змогла тільки під ранок, тому виглядала дівчина не дуже. Вона довго вагалася чи потрібно їй виходити на вулицю, але навчання закидати не можна. Їхні викладачі ставилися занадто суворо до тих, хто навіть з поважної причини пропускає пари. Вони все одно її найдуть, навіть у домі.
Зібравшись з думками, дівчина невпевнено вийшла на вулицю. Холодний вітер відразу почав заплутувати волосся дівчини, тому її тіло покрилося сотнями мурашок. На вулиці було пасмурно, саме під настрій Мері.

***

Мері сидить у бібліотеці та готується до важливого екзамену. Всі студенти вже давно пішли з університету і на вулиці починає темніти, але в неї ще занадто багато роботи, щоб з чистою душою покинути це місце.
-Вибачте, але бібліотека вже зачиняється , - голосно сказав бібліотекар, налякавши дівчину. Мері ніколи її не любила, вона завжди ходила з незадоволеним виразом обличчя і погано виконувала свої обов'язки.
Студентка швидко зібрала всі свої речі, обережно складаючи їх у портфель, і вийшла з приміщення. У коридорах вже й світло не горить, а дівчині ще потрібно у вбиральню. Завжди економлять на світлі. Дівчина натиснула на вимикач, але світло погасло через декілька секунд. Найкращим варіантом був ліхтарик телефону. Він не сильно допоміг, але це краще, ніж суцільна темінь. Прямувавши довгими коридорами університету, дівчина побачила на підлозі якийсь зошит чи книжку. Він лежав у центрі приміщення і Мері підняла цей предмет. Це виявився якийсь записник з яскравою обкладинкою і вона вирішила розгорнути його для того, щоб можна було хоча б якось знайти власника.
Дівчина направила ліхтарик на сторінки, не намагаючись прочитати все, що там написано. Можливо, це чийсь особистий щоденник, тому краще просто знайти ім'я та прізвище власника, які зазначають зазвичай вкінці. Вона швидко догортала до останньої сторінки і там її чекав сюрприз. Цей листок був не схожий на інші і був не приклеїний. Вона акуратно взяла його в руки .
-"Королі темряви". З'являються і зникають, наче тінь. Побачиш, але не впіймаєш. Вони завжди поряд, - тихо прочитала Мері і закрила рот рукою.
Після цих слів до листка був прикріплений уривок з статті, яку вона написала. З  її рук випав зошит, коли вона зрозуміла, що вони знаходяться десь поряд. Інстинкт самозбереження спрацював і Мері різко розвернулася та побігла до виходу. Вона не встигла й два кроки зробити, як у коридорі ввімкнулося і погасло  світло. Коли в університеті знову запанувала темрява, вона почула кроки, які ставали все голоснішими. Дівчина знову розвернулася, але вдарилася у когось і впала на підлогу.