Гра на кохання

#31

- Якщо ти не дозволиш нам увійти, я виламаю ці кляті двері,-розлючено прошепіла Емма до кремезного чоловіка, який стояв впевнено і рівно, немов натягнута струна, біля дверей. Схоже, Еммі сподобалася ця фраза, коли вона хотіла проникнути у ванну кімнату, де Райан займався самолюбуванням.
Чоловік ж був спокійний ,немов дитина на руках у матері. Здається,він навіть не глянув на дівчину,яка вже уявляє його розбите обличчя.
- Спокійно, Еммо, це не допоможе,- вже стомлено прошепотіла Мері, яка абсолютно немає настрою спостерігати за бійкою. Ще тільки цього для повного щастя не вистачало. Сесія і так забирає всі сили.
Двері обережно відчиняються і з проміжку акуратно виглядує блондиниста голова. Коли ж юнак побачив, що відбувається ззовні, то хутко вийшов та став біля охоронця, гордо піднявши голову.
- Бене, ти коли-небуть будеш слухати мої вказівки?!
Впевненість чоловіка моментально кудись зникла.
- Цих двох дівчат впускати завжди сюди. Авжеж, якщо тут не знаходяться небезпечні для них люди. Ти мене зрозумів?- Скай самостійно відчинив двері і впустив подруг у приміщення.
- Нічого собі,-здивовано промовила Емма, розтуливши рота.
Новий офіс був вишуканим та величезним. Вони ніколи не були у минулому штабі, але по розмовам можливо було здогадатися, що це одне з найнеприємніших місць у цьому місті.
- Справи дійсно пішли у гору,-самовпевнено усміхнувся юнак і різко зупинився біля останніх дверей,додавши:-А ось і кабінет Лютера.
- У вас кожен має свій кабінет?-запитала Мері, переглянувшись з Еммою.
- Лютер -керівник. А це означає,що він повинен мати свій кабінет. Ми з Райаном у окремому ,навіть більшому. В двох нам цікавіше працювати,а Лютера відволікають розмови. Також тут є кімната для охоронців ,де вони можуть відпочити,-він показав пальцем на інші двері у кінці коридору.
- Нічого собі,тепер ви схожі дійсно на благодійну організацію,-усміхнулася Мері,згадавши день,коли злою увірвалася у машину до хлопців. Студентка сказала,що тоді вони припаркувалися занадто далеко , а Лютер підмітив ,що вони не учасники благодійної організації. Хто ж знав тоді,що життя настільки поставить все на свої місця.
Емма нічого не зрозуміла, а Скай показав свої білосніжні зуби і відчинив двері кабінету. Лютер сидів за величезним дерев'яним столом ,перебираючи папірці у руках.
Кабінет був оформлений у темних тонах і мав дуже високу стелю. Великі шафи,стілець,який був більше схожий на трон якогось короля Франції і найголовніша відзнака-камін. Лютер рефлекторно перевів суворий погляд на двері ,але ,побачивши знайомі обличчя, видихнув з полегшенням. Юнак підвівся з місця і швидким кроком наблизився до друзів.
- Радий вас тут бачити,-рука Лютера опинилася на талії Мері, змушуючи її відчути себе комфортно і притулитися ближче до юнака.
- Я бачу ,що ви не бідуєте,- промовила Емма ,оглянувши кімнату.
- Тепер нас офіційно можна привітати. Я подумав, що це можна було б відсвяткувати,-запропонував Скай, перед тим як у кабінет увірвався Райан.
- Хтось сказав відсвяткувати?-прокричав він ,піднявши руки. Таке відчуття,що він вийшов на мітинг.
- В вас стіни зроблені з картону чи він стояв під дверима?-тихо запитала Емма у Лютера.
- Ставлю на друге,-відповів юнак і Мері засміялася від комічності цієї ситуації.
- Можливо згадаємо минуле і зберемося у Лютера?-запропонував Райан, зав'язуючи свій фірмовий малесенький хвіст на голові. Все-таки ,в нього дуже стильна зачіска, яка йому пасує до обличчя.
- Ви знову хочете влаштувати гуртожиток?-скептично запитав Лютер. Всі у цьому приміщення розуміють ,що він не любить шум у своїй квартирі. Проте в нього немає вибору.
- Домовилися ,чекаємо вас ввечері,-швидко промовив Скай ,поки ніхто не розпочав свій монолог .
***
Більшість людей не усвідомлюють наскільки важлива звичайна душевна розмова . Ніякі новітні технології не зможуть замінити живе спілкування. Кожній людині потрібен хтось ,хто зможе вислухати і дати пораду . Зараз наші друзі розмовляють на звичайні побутові теми ,які здавалось би нічого не значать . Проте всі отримують від цього насолоду і не хочуть ,щоб це закінчувалося . У глибині душі вони всі розуміють,що знайшли людей,яким довіряють на всі 100%. За келихом червоного сухого вина вони починають відкривати весь свій потаємний світ. Сьогодні вони мають змогу познайомитися з внутрішніми переживаннями один одного.
- Ніколи не вгадаєте, що я боюся найбільше,-інтригує Скай,роблячи ще один ковток багаторічного вина.
-Точно не темряви,- жартівливо промовляє Мері.
- Думаю ,що в нашому угрупуванні ні в кого немає з цим проблем,- підловлює цю хвилю Райан.
- Ти боїшся втратити близьких і залишитися один . Правда ж ?- в кінці монологу ставить риторичне запитання Емма і після цього Райан вирішує долити всім напою. Розмова набуває більшої відкритості .
- Попадання в десятку . Розкриєте свої карти ,Мозку?-гірко усміхнувшись ,промовляє Скай.
- Тільки якщо перестанеш мене так називати.
- Як побажаєте,леді.
- Ти ясно дав зрозуміти ,що не боїшся своєї смерті. Вона тебе не лякає, але ти не хочеш втратити того, хто любить тебе і кого любиш ти. Люди, які бояться померти максимально бережуть своє здоров'я, а ти мовчав про своє зараження крові, хоча знав чим це може закінчитися. Ти бавишся з життям. А ось коли заходить розмова щодо дорогих для тебе людей, ти готовий відразу закінчити гру. Перемогою своєї команди, незважаючи на свій стан.
- Тепер ти мене будеш називати благородним лицарем?-мило запитав Скай, розуміючи, що від цього дівчиська нічого не приховаєш.
- Ні, солодкий меснику,-промовила Емма і кімната заповнилася гучним сміхом друзів.
- Він схожий на друга Барбі, не дивно чому його так назвали місцеві мешканці, -погодилася з кличкою Мері, а потім додала:-Лютера, то назвали дияволом, не дуже мило.
- Думаю, що для голови банди звучить прекрасно,-заперечив Лютер,закинувши руку Мері на плече.
- Чому мене назвали рибою?-ображено промовив Райан, примушуючи всіх «розірвати» животи від власного сміху ще раз.
- Тому що в тебе на голові завжди хвостик,-вже через сльози пояснила Мері.
Через ще декілька годин шум від веселої компанії затих і на кухні погасло останнє світло.