Гра на кохання

#14

Мері
Різкий головний біль від якого хочеться застрелитися. Я ледь відкриваю очі і намагаюся сфокусувати зір. Я лежу на холодній підлозі . Температура в цій кімнаті була дуже низькою , а вдягнута я була у футболку і джинсові шорти.Від холоду все моє тіло вкрилося сотнями мурашками .Я спробувала підвестися на ноги ,але через нестачу сил ,мені вдалося тільки сісти . Темні і пошарпані стіни з непристойними написами, які тиснуть на голову, і старезні вузькі двері. Навіщо цей юнак привів мене сюди? Він хоче мене вбити? Страх заполонив мій здоровий розум і я не могла тверезо мислити. Складалося відчуття,що я відхожу від анастезії. Від безвиході хотілося розплакатися , але я вирішила тримати себе в руках. Потрібно вибиратися з цього місця. Мої роздуми перервав низький чоловічий голос, за дверима . Я притиснулася до стіни. Через секунду до моїх вух вже почали доноситися кроки, які ставали все голоснішими і голоснішими. Бігти було нікуди. Старі двері з шумом відчинилися і я побачила постать високого юнака. Він був вищий всіх моїх знайомих, його ріст становив близько 2 метрів.
-Немає часу на розмови, - грубо відрізав хлопець і закинув свій телефон у кишеню чорного пальта.
Усміхнувшись, він почав повільно підходити до мене. Я притиснула ноги до себе і обхватила їх руками. Від страху мене починало трусити, а секунди за які він ішов до мене, здавалися мені вічністю. Підійшовши, юнак присів навпроти мене, граційно поправивши свою зачіску.
-Ну привіт, лялечко , - солодко промовив хлопець, закусивши нижню губу. Не дивлячись на його привабливість, відчула в той момент я тільки відразу. Хлопець розглядав мене згори до низу, як мисливець, який оцінює свою здобич. Гидота.
-Хто ти? - прошепотіла я, цокаючи зубами.
-Я твій найстрашніший нічний жах, можна просто Герман, - сказав юнак і дістав цигарку з правої кишені. Запаливши її сірником, затягнувся і випустив дим, мені в лице, показуючи цим свою зверхність .
- Хто ти і що тобі потрібно від мене? - роздратовано промовила я, зморщившись від неприємного для мене запаху.
-Як завжди вся слава дістається іншим.
Іншим? Що він городить? Нічого не зрозумівши, я подивилася на хлопця здивованим поглядом. У відповідь на це юнак цмокнув. Я ж в цей момент уважно спостерігала за його реакцією і мімікою .
- Думав, що ти кмітливіша. Чи тобі кожен день погрожують якісь психопади ?
Після цієї репліки до мене нарешті дійшло. Мої очі збільшилися і він помітивши це,посміхнувся .
-"Королі темряви", - здивовано промовила я, - Лютер також тут?
-Ох, наш Ромео, навіть і не підозрює, де його суджена зараз знаходиться,-скривившись сказав він.
Що він верзе? Який Ромео? Яка суджена ? Я взагалі загубила логічний ланцюг.
-Тоді навіщо тобі потрібна Я?
- Все дуже легко. Помста. Така солодка і прекрасна. Він забрав у мене дещо. Ось і настав час віддавати борг, - тихо промовив Герман і знову закусив нижню губу.
- З чого ти взяв, що Лютеру не все одно на мене?
-Повір, я помітив, що ти йому не байдужа, коли він мені ледь не перегриз мені глотку за погані слова в твою сторону.
- Взяти в полон беззахисну дівчину, це занадто низько,- насупивши брови промовила я, на секунду забувши про наслідки.
- Тихіше, принцесо,-сказав Герман, сильно схвативши мене за підборіддя. Ось на цьому моменті, я вже не на жарт злякалася.
- Я перший і останній раз говорю з тобою у такому милому тоні. Ти будеш на колінах просити в мене про смерть, а не в Лютера,- промовив він і вдарив мою голову в стіну. На пару секунд в очах потемніло, а голова почала боліти ще сильніше. Я приклала долоню до місця удару. Прийшовши в себе, на руці я побачила краплі крові, а хлопця вже й не було в приміщенні. Сльози.