Гра на кохання

#11

-Ви не пам'ятаєте цього хлопця?-промовила Емма, відволікаючи директора від роботи та показуючи фото.
- Я не можу всіх знати, можеш запитати  в вихователів.
-Дякую, - сказала дівчина і вийшла з кабінету, де її чекала Белла. Жінка відразу повернулася до журналістки і усміхнулася .
-Все гаразд?
-Так,а ви не пам'ятаєте цього хлопця? - вона ще раз показала  знімок
-Авжеж, пам'ятаю. Лютер Брайт.
-Як він тут опинився ?
-Хлопець потрапив сюди, коли йому було 9 років. Батьки алкоголіки, знайшли його соціальні працівники у жахливому стані. Наляканий, голодний та самотній. Маму і тата лишили батьківських прав, а родичів у нього не було.
-Ви його добре знали? - з цікавістю запитала Емма.
-Лютер був незвичайним не тільки через зовнішність, у нього було нестандартне мислення. Тому я хлопця і запам'ятала, частенько прибігав до мене поговорити. Не легко було йому тут.
-Чому, якщо не секрет?
- Він був не такий як всі. Очі Лютера були різного кольору,тому юнак часто чув образи у свій бік, не тільки від інших дітей, а й деколи від вихователів. Також хлопець був мовчазним, весь вільний час малював, не спілкувався з однолітками.  А діти зараз такі жорстокі.
-Дякую, - крикнула дівчина, попрощалася з кухаркою і швидко попрямувала до виходу.
"Невже я розгадала твою таємницю?"- подумала вона і дістала з кишені телефон. Вона хотіла написати Мері смс  про її знахідку,але перед тим як  надіслати повідомлення, задумалася. А чи варто їй це робити? Через дівчину вона втратила колишнього хлопця до якого ще мала почуття .
***
-Розповідай , бо вже не витримую. Що сталося?  - запитала Мері, ставлячи на стіл дві чашки теплого чаю.
Емма все-таки вирішила, що минуле не повернути, тому прийшла до подруги, розповісти всю правду.
-Впізнаєш? - промовила Емма і поклала на стіл фотографію з альбому директорки.
-Геретохромія, - прошепотіла дівчина, взявши знімок у руки.
-Це так називається?
-Так, це коли у людини різний колір очей. Це все що ти мені хотіла показати?
-Подивися ж на підпис.
-Чорт побери ,Еммо ,серйозно? Я тебе обожнюю,- мало не закричала Мері на весь під'їзд,а потім промовила:-Ось чому він носить окуляри. Але навіщо, якщо вони такі красиві?
-Лютера ображали через це діти і вихователі в дитбудинку.
-Тепер зрозуміло звідки ти про це дізналася. Практика - корисна річ.
-Його батьки мали проблеми з алкоголем, тому він там і опинився .
-Тепер я все зрозуміла, - сказала студентка, взяла фотографію і зірвалася з місця.
-Ти куди?-промовила Емма, коли подруга вийшла в коридор і почала взуватися .
-До Лютера.
-Що? Ти зовсім здуріла ?
- Ні, Еммо, я не здуріла.
-Як ти взагалі його знайдеш?
- На вулиці вже темно, тому зробити це буде не важко. Він завжди поряд.
-А якщо щось станеться?  Не забувай, що він голова  найнебезпечнішої банди у місті!
-Залишайся тут, я не надовго,-сказала Мері і вибігла з будинку.
"Куди ж мені іти? Він може бути де завгодно"-подумала студентка . Так як вона жила не далеко від центру міста, дівчина попрямувала туди. Проте, коли вона простояла там 15 хвилин, зрозуміла, що це була погана ідея. Лютер не любить  місця, де багато людей , а тут час від часу проходять милі парочки, або групи підлітків, які голосно слухають музику і сміються на всю вулицю. Все-таки тільки без двадцяти одинадцять. "Перший раз я його зустріла у супермаркеті.  Можливо потрібно рухатися у цьому напрямку?"-промайнуло у її голові. Але вдача сьогодні була не на її стороні.  Ще на початку дороги, почався дощ , а парасольку вона навіть і взяти не подумала. Проте, злива не зупинила Мері і вона попрямувала до магазину. Коли студентка майже прийшла до місця призначення, біля неї зупинилася знайома машина.
-Мері, ти вся мокра, сідай  я тебе підвезу .
"Алекс. Тільки не зараз."
-Ні, мені ще не довго іти, - намагаючись викрутитись з цієї ситуації промовила Мері.
-Ти застудишся. Сідай.
- Вже бачу подругу, я тобі позвоню, - крикнула  дівчина і швидко забігла за поворот.
-Викрутилася, -  з полегшення прошепотіла Мері і зрозуміла, що знаходиться біля провулку, де вони зустрілися після ситуації в супермаркеті." Це мій шанс". Опинившись в тому самому глухому куті , студентка нікого не побачила. Дощ і не думав зупинятися, тому вона вся мокра і холодна стояла і не розуміла куди їй іти.
- Когось шукаєш?