Гра на кохання

#32

Вона протягує йому свої лілейні рукі,закликає піддатися її волі. Він довго розглядає їх красу,намагається вивчити кожен сантиметр шкіри,немов це життєво важливо для нього. Крила на її спині зовсім не дивують його,не приковують погляд ,наче б це явище ,яке він спостерігає кожного дня під час обідньої перерви. Він розуміє,що вона далеко не янгол чи демон ,але хто ж тоді? Це запитання змушує його вийти з цього дивного стану,винирнути з безкінечного потоку думок  . До нього приходить усвідомлення ,що це не звичайна жінка і вона може бути не такою доброзичливою,як на перший погляд . Він робить крок назад ,щоб опинитися на безпечній відстані і спостерігає дивну картину,якої ніколи не побачиш навіть уві сні . Її очі ,які раніше здавалися такими світлими і милими ,повільно набувають чорного відтінку , в них зникає сяйво ,яке змушувало уважно спостерігати і не відволікатися від її лиця і тіла. Вона прошепотіла «все повернеться» і зникла у тумані ,який наганяв на навіть найсильніший нелюдський страх . Чи казала вона йому своє ім'я? Здається ,що так ,але він не може пригадати його,перебираючи останні хвилини у пам'яті,неначе файл з сотнями папками. Воно було незвичним,хлопець ніколи не мав знайомих з таким ім'ям .
Відчуття зімкнутих рук на шиї змушує розплющити очі. Він не може зупинити задушливий сухий кашель від якого вже починає розколюватися голова . Босі ноги ступають на холодну підлогу і він ,затуляючи долонею рот , виходить з кімнати і максимально тихо зачиняє двері за собою,щоб не прокинулася Мері,яка солодко спить згорнутою у маленький клубочок. Тільки у коридорі Лютер зміг нарешті відкашлятися і остаточно прокинутися  з короткого сну. До нього приходить розуміння того,що заснути сьогодні йому вже не судилося вищими силами. Скинувши головний біль на неякісне вино(хоча купив його Скай за чималі гроші) , хлопець ще трохи постояв у коридорі .
«Деколи краще не думати багато»- промайнуло у його голові і юнак пішов у кімнату ,де можна відпустити всі емоції і переживання назовні. Єдине місце ,де зараз не спить хтось з його друзів. Місце,яке він береже як зіницю ока і не дозволяє нікому проникнути сюди ,щоб жодна жива душа не порушила його особистий простір. Маленька кімната у іншому кінці коридору ,де знаходиться весь його внутрішній всесвіт . Мольберт навпроти вікна,небо всіяне зорями ,багато паперу  ,ескізів і фарби. Лютер обожнює малювати саме ними, вони для нього мають заспокійливий ефект . Він сідає на старезний низький стілець,який скрипить під його вагою і бере пензлик у праву руку. Один раз у чорну фарбу ,на полотно ,ще раз у воду. У сіру фарбу,на полотно і ще раз у воду. Руки не зупиняються і повторюють цей алгоритм безліч разів. На папері повільно з'являється найпотаємніший плід його фантазії. Гучний видих і ще раз у воду.  Тепер на нього дивиться пара смолистих очей , які пильно спостерігають за кожним його рухом ,наче справжні .  Хтось хватає його за плече крижаною рукою, збиваючи серцебиття. Кров застигла в жилах і він різко повертається . Перед ним постала ще одна прекрасна картина ,якою захоплювалися б навіть найвибагливіші критики сучасності. Її очі блистіли холодним блиском , з цікавістю приглядалися до малюнку , а одна прядка чорного волосся ,заважаючи, спадала на очі ,але вона вже подарувала всю свою дорогоцінну увагу . Ось справжнє мистецтво. Лютер усміхнувся ,але все ж не наважився відвести від неї погляд. Її вуста залишалися зімкнутими ,а сама дівчина нахилилася вперед .
- Вона завітала до мене уві сні,- прохрипів парубок . Лютер терпляче вижидав реакцію брюнетки з ангельськими очима,неначе мисливець на полюванні. Нікому не доводилося раніше оцінювати його картини,він прагнув критики .
- Грецька Богиня- Немезида,- вимовила Мері .
Тільки тепер Лютер пригадав екстраординарне ім'я жінки з сніжними крилами.