Гра на кохання

#33

Саме у полум'ї страху людина показує своє справжнє обличчя і готова робити все,що їй скажуть , як дресирована собачка . А чим найбільше можна залякати людину? Легко ,як задачка з математики у другому класі. Її безпекою і життям .Саме й це наразі активно практикує Райан .Думаю,що в нього не погано виходить,роки тренувань дали результат.
- Я йому зараз селезінку розірву,-колір обличчя дає зрозуміти,що агресії юнаку сьогодні не бракує . Взагалі він зовсім не терпеливий,хлопцю потрібно все і відразу ,неначе малюку.
- Ти ж знаєш ,що не можна,- гойдався на стільчику Скай та спокійно клацав щось у телефоні,немов не помічаючи зв'язаного хлопця і Райана перед ним.-Коли ти встиг поповнити свій лексикон такими крилатими фразами?
Незнайомець сидів на підлозі зв'язаний ,але повністю неушкоджений , а це вже щось цікавеньке. Абсолютна  новинка для королів . Юнак мав неохайну зачіску,явно у повсякденному житті турбувався зовсім не про свій зовнішній вигляд . Хоча його можна було б назвати доволі симпатичним . Смаки у всіх різні. На його обличчі розцвіла глузуюча посмішка. На лиці читалося розуміння того ,що поки він тут ,ніхто його  і пальцем не торкнеться .
  - Як там наш гість?- двері відчинилися і у кімнату зайшов Лютер ,додавши:-Хоча б щось промовив за останні пів години?
Сьогодні Лютер блистів від щастя ,як людина,яка виграла чималеньку суму в лотереї.
- Та партизани більше говорили ,клянусь,-промовив Райан ,тупнувши ногою . Він тільки що закцентував увагу на своєму новенькому взутті?
- Бо мені потрібно поговорити з ним,телепень,- незнайомець ,неначе зачарований ,перевів погляд на Лютера,який вже зручно розмістився на другому стільці. В його очах читалося дивне маніакальне захоплення . Здавалося, що він перед собою побачив міфічну тварину , а не довгоногого юнака ,який нахабно розлігзя на стільчику . В зубах у Лютера була цигарка,але після цієї репліки , хлопець заховав її назад у кишеню,очікуючи чогось захоплюючого.
- Чи потрібна тобі приватна атмосфера,голубчику?- Лютер нахилився вперед і звернувся до хлопця. Гість викликав у нього інтерес.Ми з вами знаємо,наскільки він обожнював загадки . Бажання поринути у якусь нову авантюру буквально розривало його зсередини .
«Новенький» подивився уважно на Райана ,а потім повільно повернув голову до Ская. Він без слів дав зрозуміти,що не бажає бачити тут цих двох . Та й друзям не потрібно було довго пояснювати , не перший рік ж у цій сфері.
- Тільки спробуй сказати зайве слово ,ми за дверима,-все ще роздратований Райан нарешті покинув приміщення . Скай ж безтурботно покрокував за ним ,сьогодні йому не хотілося псувати собі нерви.
Вони нарешті залишилися наодинці і напруження почало стрімко зростати. Лютер підійшов і присів біля гостя ,щоб бути з ним на одному рівні. Їхні лиця опинилася за 50 сантиметрів один від одного. Лячно.
- Навіщо тебе сюди надіслали?- сказав він твердим тоном,перед цим прочистивши горло. В очах співрозмовника вмить спалахнула якась дикість, а усмішка ставала не просто неприємною , а мерзенною .
-  Відомий Лютер Брайт знаходиться за один крок від мене, варто буде взяти автограф ,- наш головний герой не почув тремтіння у його голосі,що вже дивувало.
- Не думаю,що ти вампір. Тому рекомендую говорити без сарказму .
- А ти мене дивуєш,- гість зробив довгу паузу ,розглядаючи Лютера з ніг до голови,а потім додав:- Правду люди кажуть.
- Віриш пліткам? Перейдемо до суті ,бо я терпіти не можу пусті балачки. Чому ти хотів сюди потрапити,знаючи ,що тебе спіймають?- Він вперше заглянув у очі незнайомця . Пусто. З таким холодним поглядом він не зіштовхувався вже дуже давно .
- Я тут для того,щоб просто тягнути час . Це моя місія ,- гість говорив дуже монотонно ,повільно вимовляючи кожне слово . Скаладалося відчуття,що він під якимись заспокійливими (якщо не гірше).
Проте це діяло, Лютер вперше захвилювався від слів незнайомця . Його почала мучити тривога , занадто переконливо говорив цей юнак . Не просто ж він тут. Але Лютер занадто вправно вмів контролювати свої емоції у таких ситуаціях ,щоб показати це хлопцю .
-  Ти бавишся з вогнем ,юначе. Говори прямо .
- Я вже нічого не боюся, тому понижуй тон .
Лютер не любив,коли йому вказують . Адреналін повільно починає підійматися у його крові , так само,як бажання перегризти йому глотку . Саме у цей момент до нього приходить усвідомлення .
- Це значить ,що ти смертник? Тебе надіслали сюди ,знаючи ,що я не залишу тебе в живих?
- Всі ми помремо і я не вийняток. Люди правду кажуть . Ти кмітливий ,- у нашого головного героя почало з'являтися відчуття,що він знаходиться у божевільні. Проте одне він знав точно. Якщо цей психопат тут,то у цей момент відбувається щось небезпечне для нього. Що ж він приховує?