Гра на кохання

#21

Захід сонця. Небо заграло ніжно рожевими та помаранчевий тонами. Лічені хвилини до наступу темряви і появи зірок. Мері  сидить на краю ліжка і дивиться у відчинене вікно. Свіжий вітер задуває в кімнату, від чого з'являються мурашки на тілі. Неприємні відчуття у грудній клітці, наче щось розбилося всередині. Вона не розуміє, що робити далі. Невідомість лякає її найбільше. Ніхто не знає, що буде завтра. Хто наступний помре від натиску на курок? Наразі вона відчуває таку порожнечу, що це неможливо описати словами. Хочеться просто бігти темними вулицями у невідомому напрямку і не думати про все це. Хочеться бути звичайною дівчиною, яка переживає максимум за сесію .
Дотик холодних пальців до маленького плеча дівчини виводить її з трансу. У вікно починають стукати  краплі дощу, який з кожною секундою  стає все сильнішим. Запах парфумів огортає все навколо, даючи розслабитися. Він вже давно не викликає у Мері страх, а приносить відчуття затишку і комфорту. "Прошу тільки не говори нічого",- пролітає у її голові,але Лютер немов чує  думки дівчини. Юнак ,зачинивши  вікно і жалюзі, підійшов до Мері і ліг на ліжко, притиснувши її до себе. Без слів. Вони просто лежали і мовчали. Проте цього було достатньо . Деколи тиша може сказати набагато більше, ніж постійні балачки. Те що ми говоримо, дрібниця , порівняно з тим, що ми відчуваємо. Він взяв її долоню і їхні пальці переплелися. Вона притулилася лицем до його шиї, а хлопець притиснув її, що є сили до себе, наче оберігаючи від всього світу. Мері чула биття його серця. Так вони обоє заснули. І коли Мері проснулася вночі від грози, захотіла встати  попити води, він сонно притягнув її до себе, не відпускаючи .
                        ***
-Цікаво? - запитала Мері, яка лежала з закритими очима і відчула, як хтось дуже уважно розглядає її лице.
-Достатньо,-хрипло промовив Лютер і, вставши з ліжка, підійшов до вікна.
-Занадто сонячно, зачини, - буквально прокричала дівчина, затуляючи очі руками, після того, як юнак вирішив відчинити все,   що тільки можна було.
-Як маленьке дитя, - засміявся хлопець, перед тим як в його лице прилетіла подушка.
Через секунду, Мері вже ледь не задихалася від сміху, тому що дуже боялася лоскоту.
-Я більше не буду, - прокричала дівчина на весь будинок, сміючись.
Нарешті хлопець перестав і Мері видихнула з полегшенням . Лютер підійшов знову до вікна і дістав з кишені пачку цигарок.
-Тільки не це , - не тихіше сказала дівчина і максимально швидко підбігла до юнака .Як можна так швидко переміщатися з такими короткими ногами ?
-Давай тільки без цього.
-Значить так? - Мері забрала в нього цигарку ,а потім додала :-Запалюй.
Швидко підпаливши сірник, він акуратно запалив цигарку, яку вона тримала між зубами. Дівчина не очікувала, що Лютер так зробить, але залишила на своєму обличчі гримасу гордості. Подивившись на хлопця, який стояв з самовпевненою посмішкою, Мері зробила першу затяжку. Проте це не закінчилося успіхом і вона почала голосно кашляти . Для людини, яка ніколи не курила в своєму житті, це виявився не найприємніший момент . Мері швидко вийняла її з ротової порожнини і скривилася.
-В тебе на лиці написано , що ти ніколи не курила, - засміявся хлопець, забрав в неї цигарку і загасив її.
-Не правда.
-Це був перший  і останній раз, коли ти тримала цигарку в руках.
-Вже якось і не хочеться, - промовила Мері і показала йому язик.
Лютер одним кроком наблизився до дівчини , уважно спостерігаючи за її реакцією. Мері ж завмерла ,наче в очікуванні якихось радикальних дій з його боку,швидко кліпаючи великими очима . У результаті вони стояли декілька секунд на мінімальній відстані один до одного. Пульс стрімко пришвидшувався. Мері не стала довго роздумувати, коли довгі пальці ніжно доторкнулися до її щоки ,повільно рухаючись вниз до підборіддя. Дівчина різко потягнулася вперед, голосно вдихнувши свіже повітря з відчиненого вікна.
Серце Лютера ,здавалось б, перестало битися, коли губи Мері різко накрили його.
-Я вибачаюсь, але можна я нарешті зайду в свою кімнату? - промовила Емма, яка заходила в кімнату, але побачивши Мері і Лютера, замовкла.
-Мені здається, не сьогодні, - промовив Лютер, після чого Емма з здивованим виразом обличчя закрила двері.