Гра на кохання

#6

                                                                       
Виявилося ,що вони вже знайомі . Хлопець відразу впізнав дівчину ,з якою років 5 назад перебував у таборі. Вони ще довгий час листувалися після зміни,але загубили контакти один одного. Мері сказала,що ніколи б не впізнала його самостійно. Колись він був дуже низенький і ходив в окулярах. Єдине ,що залишилося від минулого юнака - усмішка. Вона дійсно не змінилася за всі ці роки . Напевно доля вирішила,щоб вони зустрілися при таких обставинах в одному місті. Алекс (його ім'я)виявився дуже хорошим співрозмовником . Його голос також дуже змінився ,але почуття гумору-ні .Буквально за годину Мері дізналася дуже багато інформації про хлопця.Юнак навчається на поліцейського ,обожнює солодощі та боїться висоти. Дівчина вже й не пам'ятає, коли останній раз так сильно сміялася. Він є абсолютним оптимістом,що їй відразу запало у душу.Сьогодні вона забула про всі свої проблеми і відчула себе щасливою.
-Слухай,може хватить тут сидіти ,а краще підемо прогуляємся?-запропонував хлопець,допивши свою каву.
-Я не проти,-сказала Мері та мило усміхнулася. Свіже повітря зараз б не завадило. Алекс ввічливо допоміг їй одягнути пальто і вони покинули це затишне місце. Тільки вони вийшли на вулицю,Алекс згадав про свій одяг.
-Давай зайдемо в якийсь магазин,щоб я купив іншу футболку ,- з усмішкою промовив Алекс,показавши на себе, і потягнув її за руку у бік улюбленого магазину.
Юнак не сильно взяв дівчину за кисть руки ,але синяк ,який залишився від руки Лютера ,дав про себе знати. Мері зморщилася  і хлопець запідозривши ,що щось не так ,швидко загорнув рукав її світшоту . Побачивши слід від руки ,Алекс перевів переляканий погляд на лице дівчини.
-Хто це зробив?-рішуче запитав юнак.
Мері різко вихватила свою руку ,поправила кофту і опустила погляд .Вона розуміла ,що розповісти про Лютера , дорівнює самогубству.
-Я повторюю ,хто це зробив?-турботливо,але твердо промовив хлопець.
Відповіді він не почув ,тому вирішив не давити на дівчину.
-Розкажеш ,коли захочеш ,але пам'ятай ,що ти завжди можеш попросити у мене допомоги.
-Це в тобі також не змінилося,-тихо сказала дівчина,поправляючи волосся.
-Ти також залишилася тою маленькою Мері,яка у першу ніч плакала у таборі ,-з усмішкою сказав юнак.
-Не смішно,- дівчина легко вдарила його,ніби граючи якусь гру.
-Не дарма ти мені подобалася тоді ,-усміхнувся Алекс  і вони вирушили у магазин.
Мері і не думала,що хлопець може так довго вибирати футболку. Після 40 хвилин каторги,вони нарешті опинилися на вулиці.
-Вибач,-промовив хлопець і з телефоном у руках побіг у інший бік . Нічого не пояснивши .
Мері нічого й сказати не встигла ,як хлопець вже зник за поворотом."Надіюся,що він не втік від мене"-промайнуло у її голові. Пройшло 10 хвилин  з моменту "зникнення" юнака,а Алекс так і не повернувся до дівчини.
Розчарувавшись ,вона вирішила сісти на гойдалку ,яка стояла поряд."Невже ,я настільки погана?"-від цієї думки на очах дівчини почали навертатися сльози. Просидівши ще пару хвилин та зрозумівши,що немає сенсу тут бути ,вона піднялася з місця та попрямувала додому.