Гра на кохання

#22

Шум. Мері переводить погляд на юнака, який також не може зрозуміти в чому справа,адже протягом двох днів тут максимум було чути тільки спів пташок. Якщо сказати коротко про розташування хатинки , то можна зазначити, що вона знаходиться у невеличкому лісі, недалеко від траси, де не дуже часто проїжають машини, тому що водії надають перевагу  коротшому і менш заплутаному шляху  . Будинок можливо побачити з траси, але для цього потрібно їхати на маленькій швидкості,щоб роздивитися його між деревами. До їхнього місця розташування вела окрема широка стежка, яку було не так легко знайти,тому що вела вона не з головної дороги.
-Хтось наближається на машині, - прошепотів хлопець, прислухавшись до сторонніх звуків.
-Може це не сюди? - схвильовано запитала дівчина.
-Сподіваюся, - сказав Лютер.
-Ви це також чуєте? - не голосно промовив Скай, який зайшов в кімнату разом з Еммою.
-На це важко не звернути уваги, - відповів Лютер і виглянув у вікно. Нічого не побачивши, адже з цієї кімнати не було видно головної траси, хлопець підійшов до комоду і почав шукати щось,перевертаючи половину речей.
-Ти зараз серйозно? - шоковано промовила Мері, коли побачила, що звідти він дістав пістолет.
-Залишайся з Еммою тут, якщо почуєте звук пострілу, вибігайте через чорний вхід, там я припаркував машину, ключі на підвіконні,-серйозним тоном сказав Лютер.
-Зі всім іншим ми розберемося самі, у такому випадку їдьте, не чекаючи нас,-додав Скай і вони тихо вийшли, закривши за собою двері.
Залишається тільки чекати. Буквально декілька хвилин, які по ідеї  мають пролетіти досить швидко,здавалися для дівчат вічністю. Мері буквально не могла знайти собі місця, метушилася, ходила туди сюди. У голові почалися з'являтися найгірші варіанти розвитку майбутніх подій, а ноги тремтіти.
-Я не можу тут знаходитися, потрібно піти за ними, - сказала Мері,як раптом почула сміх, який лунав з першого поверху.
Не задумуючись, дівчата вийшли з кімнати і почали тихо спускатися по драбині. Проте, коли вони вже майже спустилися і побачили хлопців, які віталися ще з незнайомим для них юнаком, остання сходинка заскрипіла . Всі люди, які знаходилися біля вхідних дверей перевели погляд на дівчат і затихли. Чорт.
-Як я розумію, ви і не збираєтеся нас слухати, - сказав Лютер і поправив чорні окуляри. Коли він взагалі встигає її вдягати ?
-Є таке, - промовила Емма і вони повільно підійшли до всіх хлопців.
Мері почала уважно роздивлятися риси обличчя гостя. Прямий ніс, великі карі очі, які на сонці переливалися золотим відтінком і темне волосся, яке було зібране зверху у короткий хвостик. Волосся не було дуже довгим, але судячи з цієї зачіски лізло у очі. Ріст у нього був трошки вище середнього, а вдягнутий він був у весь чорний одяг. Саме завдяки його стилю вона нарешті змогла зрозуміти, хто ж насправді цей таємничий незнайомець.
- Значить, Райан,- сказала Мері і самовпевнено усміхнулася.
-Блискуче, Шерлок. Думаю, що ми з тобою знайдемо спільну мову,-відповів юнак,показуючи свої білосніжні зуби.
-Як ти здогадався, де ми знаходимося? - запитав Скай.
-Потрібно було не напиватися рік тому і не  розповідати мені про будинок, який ви купили на екстрений випадок.
-Хто ж знав, -  промовив Скай, після чого подруги голосно засміялися .
-Можливо сядемо у вітальні?
- Хороша ідея.
Зробивши чай, всі зручно розмістилися у вітальні.
-Нам потрібно серйозно поговорити, -  сказав Райан, який сидів навпроти них у величезному кріслі,а потім додав :-Ви вже придумали план дій?
-Є одна ідея, - першою сказала Мері.
-Мені здається, що ми це вже обговорювали,-твердо промовив Лютер.
-Якщо коротко, то на мою думку, я маю стати приманкою, щоб нарешті зловити Германа. Не можна ж тут сидіти цілу вічність.
-Це ризиковано , але, якщо вірити пліткам , то Герман вже починає обшукувати цю місцевість,тому потрібні радикальні дії, -сказав Райан.
-Тоді я візьму ситуацію під свій контроль, - сердито промовив Лютер і спіймав погляди всіх присутніх.