Твоє кришталеве небо

Глава 1

   На вулиці був мороз, але не надто холодно. Всі дерева покрив іній, а небо неначе вкрив кришталь. Навкруги лежали кучугури снігу, а діти весело грали в сніжки.

   По стежині йшла дівчина в шкільній формі - то була Сакебі. Вона потихеньку ступала і не зводила очей з неба. Морозний вітер розвивав її довге волосся, але цю ідилію перервав чийсь крик.

- Сакебі! Сакебі!

   Їй в догін бігла темноволоса дівчина. Вона вже видихалася, але наздоганяла Саке.

- Сакебі, ти взагалі де літаєш? - Дівчина підбігла до Саке та положила руку їй не плече.

   Саке одразу прийшла до тями і дуже злякалася, тому навіть не побачила, що стоїть на льоду. Дівчина полетіла прямо в кучу снігу.

- Ікарі~, - протягнула Сакебі, - для чого так лякати?

- Вибач, будь ласка, я не хотіла. Вставай.

   Ікарі підняла рюкзак Саке і протягла їй руку. Як тільки Курута, а це її прізвище, вже стояла на ногах, вони почали обтирати з довгого волосся сніг.

- Розпустила коси на свою голову. - Сакебі повернулася до Ікарі - А чому ти бігла за мною? Тобі ж в іншу сторону.

- Слухай... Я знаю, тобі таке не подобається, але сходи зі мною на курси самооборони від магів.

- Якщо знаєш, для чого питаєш? - Сакебі підняла одну брову. - Я не хочу брати участь у цьому дурдомі. До того ж я промокла і замерзла.

- Ну ходім! - Ікарі взяла Сакебі за руку і подивилася очима цуценяти .

- Ох... Ну добре. Тільки ти купиш мені чогось солоденького.

- Добре, добре! Тільки ходім скоріше.

****

   Подруги зайшли до потрібної аудиторії. Сакебі окинула поглядом приміщення. Тут були учні із різних класів, від першого, до третього . Ікарі дістала пенал та ручку, а Сакебі навіть рюкзак не відкривала. Через п'ять хвилин до класу зайшов чоловік та молодий хлопець.

- Доброго дня, мене звати Ноягамі. Від сьогодні я буду вашим учителем з цього курсу.

- Привіт, - хлопець привітно посміхнувся, - моє ім'я - Кемурі. Можете звертатися до мене на "ти", адже я не на багато від вас старший. Моїм завданням буде - допомагати викладачу під час уроку.

   Ноягамі почав читати урок, а Кемурі сперся на стіл, що стояв посеред аудиторії. Першою темою була "Сила магів та її походження". Увесь клас був трохи розгубленим, але зацікавленим. Всі записували матеріал, крім Сакебі. На те, що вона відлетіла у світ думок, звернув увагу Кемурі.

" Ну, коли вже все закінчиться? Не маю жодного бажання це слухати",- подумала Саке.

   Після закінчення розповіді про походження сили магів, слово взяв молодий помічник.

- Я хочу, щоб ви зрозуміли, що ми будемо вивчати і теоретичний матеріал. Тому, будь ласка, зосередьтесь.

   Сакебі ніби прийшла до тями. Її явно зацікавив початок розповіді. Хто знає, може це через хлопця? Він вже стоїть рівно і зосереджено та спокійно веде свою розповідь.

" Дивіться, а хто це спустився з небес на землю?", - хлопець аж запишався собою.

   Саке дійсно часто занурювалася у свої думки й іноді це їй дуже заважало. Тим більше зараз не було потреби  уважно слухати, тому вона знову почала мріяти про гарний обід та теплу квартиру. Хоча у приміщенні і було тепло, цього недостатньо для того, щоб висохло волосся. Коли дівчина підняла очі, то побачила перед собою Кемурі.

- Так? - Посміхаючись сказав хлопець.

- Перепрошую, ти про що? - Вона швидко відсунулася назад.

- Говорю, що в небесах потрібно менше літати. Бачу, взагалі не боїшся диваків із чудо-силою?

- Не боюся! І взагалі, я можу літати там, де захочу. Я маю право підтримувати кого хочу, якщо вам це не подобається, то вже ваші проблеми.

   Дівчина вже не витримала, занадто вона не хотіла сюди приходити. Тому просто встала, забрала речі й пішла на вихід. Можливо все було б добре, якби не цей дивний погляд яким обдарував її Кемурі. На жаль, доля дуже любить Сакебі, тому вона перечіплюється через поріг, а потім стається дещо дивне...