Твоє кришталеве небо

Глава 3

   Сакебі прийшла додому та закрила двері на ключ. Вона зняла пальто і повісила на вішалку справа від себе.

- Ну і послав же Бог співрозмовника.  Не думала, що з ним можна буде нормально поговорити. Занадто він мені нагадував напищеного і самозакоханого. - Саке пожала плечима і пройшла на кухню.

   Приходити до пустої квартири Саке ніколи не подобалося. Вона звичайно розуміла, що мама багато працює заради неї, тому не ображалася. Дівчина намагалася добре навчатися, щоб вона не хвилювалася. По квартирі рознеслася мелодія телефону. Подивившись на пристрій, вона побачила, що дзвонила мама.

- Сонечко, привіт! Ти як? Все добре? - старша Курута дуже хвилювалася за доньку. Вони хоч і не жили разом, але зідзвонювалися декілька разів на день.

- Привіт. У мене все добре. Тільки прийшла з прогулянки. Ти вже закінчила з роботою?

- Знову була в кафе... Ще в офісі зараз їхатиму в готель. Вибач, але я в цьому місяці не приїду.

- Не хвилюйся. Все буде добре. Я тебе чекатиму.

- Я чула, що у вас відкрили курси самооборони від магів. Ти ходиш?

-Мама, ти ж знаєш, що мені це не подобається.

- Я знаю, але ходи хоч інколи. Я сподіваюсь, що ти розумієш  не всі маги добрі.

- Я все розумію і буду ходити, але інколи.

- Сонечко, мені потрібно бігти. Гарно повечеряй і не сиди в телефоні до пізньої години.

- Добре. А ти не перетрудися.

- Іще доню, не забувай про шкільну романтику.

- Хахаха. Добре. Біжи вже.

- Солодких снів.

   Саке відклала телефон і сіла їсти. Вона гарно готувала тому із цим ніколи не було проблем.

   Вже ввечері Сакебі дивилася дораму і її телефон завібрував.

Ікарі:

"Привіт) ти зайнята?"

Саке-чан:

"Привіт) дораму дивлюсь, а ти?"

Ікарі:

"Ми в караоке всім класом. Приходь до нас"

Саке-чан:

"Не хочу. Не люблю коли багато людей. Ще й на вулиці темно"

Ікарі:

"Ну Сакебі(Ти завжди так. Не можеш хоч раз сходити з усім класом? Дістала з таким відношенням"

Саке-чан:

"..."

Наступного дня в школі

   Сакебі прийшла до школи, як завжди вчасно. Вона стояла перед входом до класу і знову випала з цього світу. До тями її привели різко відчинені двері. То був один із її однокласників.  Дівчина зайшла до класу і одразу направилася до Ікарі.

- Привіт! Як погуляли?

   Ікарі відвернулася від Саке.

- Нормально, а ти так і не прийшла.

- Але я і не говорила, що прийду.

- Хммм...

   До Сакебі підлетів її однокласник Ден.

- Ну так, як потрібно поговорити то ти до Ікарі ідеш, а як гуляти кличуть, так хвостом крутиш.

- Ти взагалі нормальний? Ми взагалі-то говорили.

- А ти знаєш як вона образилася? До людей взагалі не підходиш. Закрилася у квартирі, як Рапунсиль. Скоро взагалі сама зостанешся.

   На це Сакебі нічого не відповіла і вийшла із класу, та пішла до медпункту. Саке зайшла в середину та сіла в одну із ніби палат. Дівчина завжди сприймала все близько до серця, тому плаче дуже часто. Цей випадок не виключення.

- Але вона ж знає, що я боюся темноти й не ходжу гуляти із великою компанією. Тим більше як можна гуляти з тими хто з тебе весь час знущався. - Саке шмигнула носом, а з очей покотилися сльози.

   На підвіконні сидів Кемурі та практикував заклинання невидимості.

- Видно я не вчасно. - Він зістрибнув із вікна, щоб не потрапити на очі Сакебі.