Твоє кришталеве небо

Глава 9

   Сакебі поверталася додому вже через пів години. Ікарі знову забула про неї в компанії друзів і навіть не помітила, що Сакебі пішла. Раніше було дуже сумно, але зараз все стало занадто звичним. Сакебі задумалася про це і навіть не помітила, як прийшла до свого будинку.

    Завернувши у свій двір, дівчина вимкнула ліхтарик. Через декілька хвилин в паніці ввімкнула знову, адже на щось наткнулась. Біля її ніг лежав хлопець. Саке швидко присіла до своєї знахідки та перевернула знайденого на спину. Вона жахнулася, коли побачила, що на плечі та ключиці були великі опіки. Але піднявши погляд, у дівчини перехопило подих. Це лежав Кемурі... Сакебі почала трясти його і приводити до тями. Хлопець дихав і пульс був, але він не приходив до тями.  Сакебі підняла його собі на спину та намагалася донести до під'їзду. Добре що дівчина жила на першому поверсі, але Кемурі важче ніж здавалося.

   Сакебі не могла дістати ключі тому просто подзвонила у двері. І їх відчинили... У коридорі показався молодий хлопець двадцяти років.
- Ти хто такий? – Почала кричати Сакебі – що ти робиш у моєму будинку?
- Я Ора. Що сталося з Кемурі?
- Але ти ж хлопець, а Ора не може бути хлопцем.
- Та що ти кажеш! Ну тоді тягни його далі сама. Логіка відмінна.
- Ну добре поки вірю. Допоможи він не приходить до тями. – У Сакебі почалася невелика паніка.
   Орвел забрав Кемурі та поніс його до вітальні. Сакебі ж побігла за водою та полотенцем. Орвел зняв верхній одяг із Кемурі. Сакебі застигла на місці... У Кемурі на шиї був знак такий, як показували на курсах.
- Я думала мені здалося...
- Не зараз! Швидко промивай опік, а я за кремом і бинтом. – Орвел побіг на кухню за всім потрібним.
   Саке почала промивати рану. Вона вже майже закінчила, але Кемурі почав рухатися.
- Тихіше. Потерпи трохи.
   До кімнати зайшов дух.
- Далі я сам. А ти приготуй поїсти. Він то себе вилікує, але йому потрібно набратися сил. 

   Дівчина ще шокована пішла на кухню. Вже через десять хвилин по квартирі розлився запах їжі. У Сакебі було відварене м'ясо й вона зробила з нього бульйон, а до нього була картопля.

- Вам туди нести чи якось сюди прийдете?

- Ми вже ідемо. - Почулося з вітальні.

- А Кемурі може нормально йти?

- Ну в нього ж не ноги обпечені. Тим більше він може себе підлікувати.

- Ідіть вже, а потім мені все поясните.   

   Двоє хлопців зайшли до кімнати. Сакебі побачила перебинтоване плече і в неї щось защеміло.

- Кемурі, ти як?

   Сакебі встала зі стільця та приготувала місце для пораненого.

- Обережно сідай. - З хвилюванням проговорила дівчина.

- Дякую. - Хрипло проговорив Кемурі. - Ти не виглядаєш здивованою.

- Я капець як здивована, але ти поранений, а я сильно шокована. Поговоримо завтра.

- А ми де будемо..? - Подав голос вже Ора.

- У вітальні, а я в кімнаті. Їжте хлопці...

- Ай!

- Кемурі! Обережно.

   Хлопці прийнялися за їжу. А Сакебі просто дивилася на них.

- Чай будете?

- Угу - Сказав Орвел.

   Дівчина мовчки встала та поставила чайник.

- Поговорімо завтра, а зараз спати. - Сакебі й правда не хотіла зараз говорити. 

   Занадто багато думок було в її голові.

- Як хочеш. Ховати вже нічого. - Кемурі опустив голову та намагався не дивитися на господарку квартири.

   Після мовчазного чаєпиття всі зібралися спати. У кожного були свої думки, але всі вони перетиналися на майбутній розмові. Та і правду кажуть "Ранок від вечора мудріший".