Твоє кришталеве небо

Глава 4

   Дену явно не подобалася Сакебі. Він завжди думав, що в тихому болоті чорти водяться. І для нього Саке попадала під цей опис. До того ж йому подобається Ікарі і він думає, що Сакебі їй не підходить.

   Сакебі вибігла із класу, а Дену це зіграло на руку. Він давно хотів їй помститися. Три тижні тому, коли Ден накинувся на Саке через єдину в класі зроблену домашню. Тоді дівчина сказала, що в нього занадто мала "гідність" щоб підставляти вчителя. Окрім того, що всі отримали покарання з нього ще тижні два сміялися.

   Після школи Ден зустрівся з двома хлопцями із третього курсу.

- Я хочу, щоб ви її провчили.

- Говориш так  наче ми не друзі, а піддані. - Сказав перший хлопець.

- Нам вона давно впала в око так що ми у виграші.

- Ну тоді завтра у нас вісім уроків і класний час. Зустрінете її по дорозі додому.

- Окей! - Крикнули двоє.

Наступного дня у школі  

   Сакебі прийшла до школи без настрою. Так, вони з Ікарі помирилися одразу після останнього уроку, але дивний осад не давав спокою. Вони сиділи на першій парті Сакебі та пили холодний чай. Ікарі переписувала конспект Саке, а сама дівчина дивилася у вікно. На подвір'ї школи стояв Кемурі.

- Дивно... Йому тільки дев'ятнадцять, а вже помічник вчителя.

- Сакебі, ти щось говорила?

- Говорю "Погода хороша"

- Ааа... Ну так. Скоро весна.

   Сакебі знову поглянула у вікно і побачила як Кемурі показує їй язика. Дівчина посміхнулася,  показала язика у відповідь і знову відвернулася.

   Самого хлопця забавляла вся ця ситуація і він лише від душі посміявся.

- Добре, що їх клас на другому поверсі, а то не побачила б.

   Кемурі потрібно сьогодні піти на чергування вулиць, щоб запобігти новим нападам. Так роблять багато магів для того, щоб розібратися у ситуації з хибними наклепами.

Після школи

   Сакебі поверталася додому після шкільного дня. Звісно освітлення було, але вона дуже боялася темноти. Позаду неї шли двоє хлопців. Як тільки дівчина зайшла за поворот її окликнули.

- Сакебі, зачекай!

- Ви хто? - Саке тільки повернула голову, але не зупинилася.

- Рапунсиль, не тікай від нас. Ми ж тільки поговорити, погуляти.

   Хлопці наздогнали її та затиснули біля стінки.

- Відпустіть мене ! 

- Та ну що ти. Тобі з нами буде веселіше ніж вдома.

   Сакебі готувалася до відчайдушної бійки в якій вона б програла, але їх засліпило світло...