Твоє кришталеве небо

Глава 2

   Сакебі почала падати, але одразу піднялася. Це її дуже здивувало, адже раніше такого не ставалося. Вона повернулася до класу і побачила, що на неї дивляться всі, Ікарі сміялася, а Кемурі дивно посміхнувся. Саке розвернулася та швидко вийшла зі школи.

****

   Кемурі прийшов додому, піднявся по сходах на другий поверх і зайшов до своєї кімнати. 

- Її явно доля не любить. Допоміг їй тільки через слова про магів. - Йому було приємно чути таке від інших. Сакебі його більше смішила ніж дратувала.

- Якщо Дабі дізнається про це він мене приб'є.

*Дабі - старший брат Кемурі*

 Наступного дня

   Сакебі проснулася о десятій годині дня. Вона потягнулася і пішла до ванної для ранкових процедур. 

- Як же добре, що сьогодні вихідний.

   На телефон прийшло повідомлення.

Ікарі:

"Сьогодні курси...прийдеш?"

Саке-чан:

"Привіт! Ні. Не хочу. Які курси у вихідний день?"

Ікарі:

" Ну як хочеш, але я записала тебе вчора"

- Ну блін. Я думала, що більше там не з'явлюся. - Її явно дратувало те, що подруга не брала до уваги ставлення Сакебі до цього дійства.

   Сакебі пішла на кухню і поставила чайник на плиту. Коли вона повернулася, то одразу наткнулася на стілець і ледь не впала.

- Ні. Ну я точно не могла тоді сама встояти.

   Почувся свист чайника і Саке взялася за сніданок...

14:00

   Сакебі йшла вулицею. Навколо був сніг, але сонце говорило, що скоро настане весна. Сакебі звернула на право й опинилася біля кафе "ЕМА". Це був її улюблений заклад, тому вона часто тут бувала. Перед тим, як зайти в середину, Саке оглянулася і на іншій стороні дороги побачила Кемурі. Курута швидко зайшла в середину.

- Добрий день, - дівчина на касі мило посміхнулася.

- Добрий день, - Сакебі теж привітно посміхнулася та зробила маленький поклін.

- Тобі як завжди?

- Так.

   Саке пішла за свій улюблений столик. Він стояв біля вікна і там був гарний краєвид. Дівчина дістала із сумки блокнот та ручку. Сакебі любила писати вірші, а це було гарне місце для натхнення.

   Перед Сакебі хтось сів. Вона підняла голову і побачила там Кемурі.

- Привіт! - він посміхнувся, - і чому ми не на курсах?

- Привіт. Ти також там повинен бути. - Сакебі підняла одну брову.- Без мене там обійдуться.

- А я такий важливий? - Він самовпевнено посміхнувся.

- Мрій. - Саке посміхнулась - А більше столиків не має?

- Ну ти чого? Ми ж вчора так гарно поговорили.

   Після цих слів до столика підійшла молода дівчина. Біля Сакебі поставили чашку чаю і кусочок тортика в білому шоколаді, а Кемурі каву із сирною запіканкою.

- Ну так...А чому ти викладаєш такі курси?

- Сакебі, розумієш у людей дуже цікава реакція на подібне. І ми не говорили, що будемо навчати вбивати.

- Звідки знаєш як мене звати?

- Я маю доступ до списків.

   Весь час вони просто мовчки сиділи і їли. Хвилин через тридцять вони вийшли з кафе і розійшлися по різним сторонам.

   Кемурі зупинився і підняв голову до неба.

-  У небі все здається набагато чистіше, але це "чистіше" занадто крихке. Думаю далі буде веселіше.