Великі плани ІІ. Хлопак

1.3. То Ви немісцевий?

Вони домовилися, що це було вперше й востаннє з невідомими школярами, проте Стасу вдалося вмовити Габріеля дозволити особисто пояснити хлопцю ситуацію. Чорт його вхопив погодитись на це.

Увечері, коли Стас збирався пояснювати все Олегу, він привіз хлопчака прямо до будинку Габріеля, через що той мало не посивів. Високий, худий, зовсім хлопчисько зі світлим волоссям та майже прозорими блакитними очима усім своїм виглядом випромінював питання «якого хуя?» — саме в такому формулюванні. Він тримав руки в кишенях куртки, зупинився на дві сходинки нижче від Габріеля, дивився знизу вгору, але від того не менш зухвало.

— Вибачте за вторгнення, — він слабко кивнув, не відводячи погляду від обличчя Габріеля, через що той ледь не відхитнувся назад, та вчасно схватився за поручень.

— Каструй мене — я цього не зроблю! — хлопнувши дверцятами автівки, крикнув Стас. Габріель та Олег одразу озирнулися на нього.

— А ви типу разом? — спитав Олег і знову поглянув на Габріеля.

— Ні, — майже одночасно відповіли Габріель зі Стасом.

— Я не схвалюю твій вчинок! — гаркнув Габріель і, схопивши Олега за куртку на плечі, потягнув його до будинку. Певне, трохи по-хамськи, але наразі оцінювати свої дії з боку етики Габріель сил не мав.

— Спершу ти мене вислухаєш! — наздогін крикнув Стас.

Габріель посадив Олега на кухні й постав перед ним тарілку з бутербродами, бо хлопак явно недоїдав, а Стаса попхав на терасу, звідки через вікно можна було спостерігати за небажаним гостем. Габріель сперся стегнами на балюстраду, дістав з кишені домашньої кофти олівець, який біс знає як там опинився, і почав гризти його голівку.

— Яке твоє виправдання цього разу?

— Ти бачив його, — вказавши рукою на двері, ледь не занив Стас.

— Він ше дитина!

— Якби ти знав, шо він витворяє в ліжку, — заявив Стас вже з дебільною усмішкою, від якої Габріелю одразу ж зробилось недобре, та майже зразу змінив тон на істеричний: — Коли я сказав, що ми більше не зустрінемось, він одразу пішов клеїти якогось товстуна.

— О господи, — піднявши погляд до неба, змучено протягнув Габріель.

— Я просто уявив, шо він сидітиме на колінах перед ним, і — можеш вбити мене — згадав тебе.