Великі плани ІІ. Хлопак

3.1. Краще застреліть

Як Габріель і просив, Стас звалив назад до Італії, ось тільки він точно не здогадався, що батько знатиме про його раптовий наркотичний загул і запроторить на кілька тижнів до витверезника. Для профілактики. Олег весь тиждень проходив — просидів і провалявся — в одязі Габріеля, бо залишив ключ від своєї кімнати вдома. До вихідних він майже прийшов до тями — перші три дні відходняка точно були найжахливішими у його житті, — але просив не виганяти його додому, тож Габріель дозволив йому залишитися ще на тиждень.

Правильно було б відвезти Олега до лікарні, але розповідати комусь про те, що сталося, Габріель не збирався. Йому навіть було трохи страшно, бо жодних подібних ситуацій в його житті ще не траплялось. Натомість він лише попросив у Майри консультацію з приводу ефектів всіляких заборонених речовин й можливих наслідків від них. Згодом він сказав Олегу пройти повний медогляд і здати всі можливі аналізи, бо хто б знав, що з ним міг зробити скажений вовцюра.

Габріель вирішив більше не нагадувати Олегу про те, що сталося — взагалі сподівався, що він нічого не пам'ятав, — і рутина наче прийшла до норми. Та затишшя не могло продовжуватись вічно. Через два тижні Олег майже сам заговорив про інцидент — власне, не без допомоги Габріеля.

У понеділок за вечерею він напружено колупав картоплю у своїй тарілці. Габріель намагався прикинутись, що це його не стосується, але, зрештою, підняв погляд на Олега, який відклав вилку і теж глянув на нього.

— Хочеш поговорити французькою? — спитав Габріель перше, що спало на думку.

— Я й думати нормально не можу, — Олег відкинувся на спинку стільця та, відвернувши голову вбік, почав постукувати пальцями по столу.

— Можеш поділитись, — Габріель глянув на свою тарілку й теж вирішив поки що відкласти вилку.

— Не пам'ятаю, коли востаннє нормально спав, — відкинувши голову назад, простогнав Олег. — Постійно жахіття сняться.

— Не хочеш обговорити їх зі психологом? — запропонував Габріель. — Я теж винен у тому, шо сталося, тож...

— Не хочу, — перебив його Олег і підняв голову в нормальне положення, — знаю, що важко відразу знайти нормального.

— Гаразд, — сказав Габріель, — може, є те, чим я можу допомогти?

— Ви сказали, шоб я не чіплявся, тож ні, — швидко відгукнувся Олег і знову підібрав свою вилку.