Великі плани ІІ. Хлопак

2.2. Отже, нянька?

Ранок почався непогано, та чого вже там — просто прекрасно. Востаннє він так починався, коли Габріель прилітав з візитом до Аніки. Тоді, як і зараз, він прокинувся від теплого рота на своєму члені, але цього разу Жан поспішав, ніби думав, що їм можуть завадити. Габріель поклав долоню на ковдру, під якою рухалася голова, й він одразу почав рухатися повільніше.

Жан завжди робив це з особливим ентузіазмом, та цей раз не був схожий на жоден попередній. Габріель почувався нестриманим підлітком, коли його тіло занадто швидко накрило хвилею лави. Вгору по його тілу під ковдрою почався рух, і, зрештою, вона була скинута до ніг.

Над Габріелем на колінах стояв Олег.

— Сподіваюся, ми в розрахунку, семпай? — Олег двома пальцями втер куточки рота.

Габріель помітив, як тихо почали відчинятися двері в кімнату, та його бажання провалитися під землю налетіло з подвійною силою. Жан помітив Олега, перш ніж Габріель встигнув скинути його з себе. Скинув разом із ковдрою і залишився у приспущених боксерах.

— Це не те, що ти подумав, — Габріель постарався підвестися з ліжка, водночас підтягуючи білизну.

— Отже, нянька? — з натягнутою усмішкою Жан схрестив руки на грудях та підпер одвірок.

— Я думав, це ти, — змахнувши рукою у бік Олега, завив Габріель.

— Та окей, ми ж дорослі люди, так, котеня? — Жан звернувся до Олега, який встиг підвестися з ліжка та, розгублено кивнувши, опустив погляд під ноги. — Вийди, будь ласка, дорослим треба поговорити.

— Вибачте, — Олег рванув до дверей і повз Жана проходив так, ніби боявся обпектися. Жан зачинив за ним.

— Серйозно, я думав, це ти, — Габріель махнув рукою на двері. — Він взагалі ще малий, ти знаєш, що я не...

— Знаю, тож заціпся, Габі, у мене для тебе новина, — Жан підійшов до нього майже впритул і занадто рішуче дивився знизу вгору. — Це мій останній візит. Ми з Луї одружуємося і хочемо завести дитину. Я міг би просто зателефонувати чи написати тобі, але хотів попрощатись як слід.

— Я дуже радий за вас, правда, — Габріель зробив крок назустріч і розвів руки, щоб обійняти Жана, але той уперся долонями в його груди, не даючи скоротити відстань, що залишилася.

— Радій реалістичніше, — він підвівся на носочках і закинув руку за шию Габріеля, змушуючи того нахилитися й підставити вухо. — Ми давно не трахались в ліжку, потрібно це виправити.