Великі плани ІІ. Хлопак

2.5. І це круто!

Точка на карті стояла в тому місці, на яке безнадійно сподівався Габріель. Та сама квартира.

Не можна було просто так вдиратися до Стаса, інакше він міг би зрозуміти, що Габріель щось знає. Думки в голові крутилися надто швидко, але найдовше затрималася мама. Габріель спочатку не міг зрозуміти, до чого тут вона, а потім як зрозумів. Та набрав Стаса.

— Йо, це ти? — буквально через один гудок пролунав його голос. Дивний якийсь голос, але безумовно Стаса.

— Вовцюра, ти де? — промимрив у слухавку Габріель якомога жалюгідніше.

— Вдомці, так-так-так, — весело заспівав Стас, після чого з динаміка пролунав незрозумілий шум і гуркіт. — От бляха, шо за срань? Коротше, приходь з пивом до халабуди, — ледве зв'язуючи літери, протараторив Стас і відключився.

Габріель знову схопив ключі від автівки й вилетів з будинку. Майже година в дорозі повзла настільки повільно, що він був готовий застрелитися. Він надто часто поглядав на годинник і майже забув купити пиво, що просив Стас, але встиг звернути до найближчого супермаркету. Ліфт на вісімнадцятий поверх їхав надто повільно, а Стас ще довше відчиняв двері.

Нарешті клацнув замок, і Габріель побачив недоумка, який у короткому шовковому халаті з п'яним сміхом навалився на нього з обіймами, не даючи ввійти до квартири.

— Ти так довго, — зауважив Стас та ледве зміг відштовхнутися від Габріеля, щоб продемонструвати свою свідомість, котра була повністю відсутня на його обличчі.

Габріель штовхнув його назад у квартиру і віддав йому в руки переноску з шістьма пляшками.

— Тримай, — додав він, оцінюючи обстановку. Раковина на кухні була закидана порожніми пляшками від пива, а на стільниці валялися зім'яті глянсові аркуші паперу, припорошені чимось білим. Приблизно так само припудрився й Стас. — Ти обдовбаний?

— І це круто! — задерши руки вгору, радісно вигукнув Стас і поскакав до кухонних тумб, де почав потрошити картонну переноску з пивом.

З-за прочинених дверей спальні почулося болісне скиглення, й Габріель кинувся туди, поки Стас був дуже зайнятий.

Прикутий за щиколотки до того самого дивного матраца рожевими пухнастими наручниками, на підлозі валявся Олег. Валявся на спині так, ніби випадково звалився з ліжка, і старанно тер обличчя долонями. Габріель опустився навприсядки поруч з Олегом і відібрав руки від його обличчя, від чого той заплющив очі та невдоволено поморщив ніс.