Великі плани ІІ. Хлопак

8.1. І в шо ж ти вляпався?

Був кінець березня, а зима все ніяк не хотіла покидати це місто. Вкотре послизнувшись вранці на покритій тонким шаром льоду доріжці, Габріель дивом утримав рівновагу і майже спокійно зміг дістатися машини, в останню мить схопившись за дверцята, що відкрилися. Слідом за ним граційно, неначе на ковзанах, прослизнув Олег. Вперше з їхнього знайомства він попросився залишитись до понеділка і щоб його закинули до школи.

Це був перший раз, коли вони каталися разом на задньому сидінні. Олег спізнювався на третій урок, але було таке враження, наче його це зовсім не хвилювало. Коли машина зупинилася біля бізнес-центру, він подався тілом до Габріеля, але в останній момент відсмикнув себе й виставив долоню, по котрій Габріель після короткої затримки ляснув. Все-таки вони були не одні.

Занадто багато разів за тиждень Габріель повертався думками до понеділка, однак у п'ятницю Олег здивував його ще більше своїм повідомленням із проханням підібрати його по дорозі додому. А потім не хотів говорити причину такої раптової зміни поведінки. Габріель знав, що Олег старанно готувався до ЗНО, але точно пропустив курси підготовки цього дня, щоб потрапити до бізнес-центру до кінця шостої.

Коли вони приїхали додому, Олег кинув свій рюкзак під сходами, сказав Габріелю, що йде в душ, і швидко полетів на другий поверх. Це було особливо дивно.

Габріель вирішив, що доб'ється відповіді — з доброї волі чи ні.

Коли Олег вийшов з ванної, Габріель сидів на ліжку, заплутуючи та розплутуючи свою краватку, яка вже не стискала шию. Він підняв погляд на Олега, котрий знову позичив його футболку, та жестом покликав до себе. Той, як завжди, послухався і сів поруч. Габріель узяв його руки, поклав собі на стегно і почав неквапливо обв'язувати їх краваткою. Олег лише раз здригнувся — точно зрозумів, що обіймами сьогодні не обійдеться. Закінчивши, Габріель потягнув його руки до наголів'я і прив'язав до перекладини, після чого штовхнув Олега в груди, щоб він ліг на спину.

— Був поганий день? — тихо спитав Олег і посунувся вгору по подушці, наскільки це дозволяли зробити надійно зафіксовані руки.

— Не уявляєш наскільки, — зауважив Габріель і, витягнувши пасок зі своїх штанів, склав його вдвоє. — Я досі не повечеряв і почуваюся злішим, ніж півгодини тому, тож сподіваюся, ми впораємося швидко.