Великі плани ІІ. Хлопак

5.1. Не міг би

— Лишилось три тижні, — похмуро заявив Олег у суботу за сніданком.

До Габріеля не одразу дійшло, до чого саме залишилось, але потім він згадав. Вже був серпень, тобто незабаром в Олега мав розпочатись останній шкільний рік і у нього тоді вже не буде змоги щовечора зустрічати Габріеля після роботи.

— Хочеш обговорити це зараз?

— Якщо тобі неважко.

— Гаразд, шо саме тебе хвилює? — допивши свою каву, Габріель почав уважно слухати Олега.

— Мені потрібні гроші, але я більше не хочу тинятись де попало, та й сумніваюсь, шо буде на це час. Робота й навчання — взаємовиключні заняття. Однак без роботи я не матиму грошей на навчання, — цілком логічно підсумував Олег, — тому мені треба шось на пару годин на тиждень, шоб платити за підготовку.

— Тобто хочеш, шоб тобі платили за гарні оченята, — підсумував Габріель.

— В ідеалі, але так не буває.

Ось тільки він забув чи вирішив не згадувати, за які заслуги Габріель оплачував його Францію та мовні курси. Так, Габріель спочатку просто рятував дупу Стаса від ув'язнення, але тепер розумів, наскільки сильно Олег був схожий на нього в юності — як придурок і казав. Габріель сплів пальці в замок і, піднявши погляд на Олега, спитав:

— А якшо буде?

— Це занадто.

— Я в цьому зацікавлений, — Габріель спіймав на собі його здивований погляд і продовжив: — Хочу побачити, шо з тебе вийде.

— Ти не пошкодуєш, — смиренно погодився Олег.

— Даремно ти це сказав.

Габріель відкинувся на спинку стільця і ​​за виразом обличчя Олега зрозумів, що це прозвучало трохи дивно. Взагалі жахливо. Хоча, на що він розраховував? Все-таки Габріелю самому не сподобалися його власні слова, тож захотілося змінити тему хоч би трохи.

— Вже вибрав предмети на ЗНО?

Олег потупив погляд у стіл і підім'яв губи. Нещодавно розповідав про золоту медаль, а тепер не міг відповісти на таке просте запитання.

— Ну, я думав іти на перекладача, — повагавшись відповів Олег і з-під нахмурених брів подивився на Габріеля, — але це було б дуже легко.