Великі плани ІІ. Хлопак

9.4. Шоб не залетів, так?

Другий ранок почався, коли Олег, як і раніше, тримав його у своїх обіймах. Габріель не хотів рухатись, але все-таки притиснувся зручніше щокою до чужого плеча, і, можливо, через це Олег сонно застогнав. Габріель потерся об нього й підповз трохи вгору, щоб бачити обличчя навпроти, але не зміг довго дивитися на нього — було важко.

Притулившись своїм лобом до Олега, Габріель постарався дихати повільно через рот, проте Олег закрив його своїм. Просто притулився губами до його губ, через що Габріель затримав подих і майже зміг дорахувати до десяти перед тим, як він відсторонився.

— Сніданок, — прошепотів Олег, і Габріель випустив його зі своїх рук, після чого той виліз із ліжка та знову показався повністю оголеним. — Мені так і ходити чи?..

— Візьми шо хочеш із мого.

— Шо хочу?

Габріель рішив не відповідати, лише перекинувся на інший бік, спиною до Олега, але ненадовго. Олег обійшов ліжко та зупинився біля крісла, на якому валявся махровий халат та вчорашня сорочка Габріеля. Хитро зиркнувши на Габріеля, Олег начепив на себе сорочку, потім відкрив нижню шухляду комода, в якій зберігалися всі його дуже особисті речі, підхопив сірий хвіст та швидко вислизнув за двері.

Поведінка Олега була досить дивною, і через це Габріель не подужав ще півгодини валятися у ліжку. Через п'ятнадцять хвилин він зайшов на кухню, де Олег, сидячи на своїй улюбленій тумбі, клацав у смартфоні, а ззаду коло нього виднівся той самий хвіст. Було просто дивно, що Олег все-таки зважився сісти зі вставленим плагом. Помітивши Габріеля, він відразу відклав смартфон убік і, впершись руками в край стільниці, нахилився трохи вперед.

— Я запропонував би тобі трахнутись, поки вариться гречка, — протягнув він, — але впевнений...

— Не відмовлюся, — Габріель зупинився прямо перед ним і, обхопивши долонями його коліна, повільно розсунув їх, проте Олег навіть від такого не стримав тихий стогін та вигнувся вперед. — Скільки в нас часу? — Габріель влаштувався між його стегон і почав повільно гладити їх.

— Семпай, — протягнув Олег і накрив його долоні своїми.

— Більше не семпай, — з легким роздратуванням сказав Габріель.

— А як? — Олег обійняв Габріеля за шию та здавлено видихнув йому у вухо.

— У мене є ім'я, — розсунувши краї сорочки, Габріель погладив поперек Олега, після чого зім'яв його сідниці.