Великі плани ІІ. Хлопак

5.3. Можеш непросто

— Молодця було замало? — театрально обурено спитав Габріель, та Олег лиш тихо скрипнув йому під вухом щось незрозуміле. — Гаразд.

Перехопивши ліву долоню Олега, Габріель притиснувся до тильної сторони губами. Олег наче дихати перестав та нарешті трохи вліз в поле зору Габріеля; очі по п'ять копійок та червонющі вуха, що дуже контрастували з його світлим волоссям. Виявилось, вразити підлітка було дуже легко.

— Ти справді молодець, пишаюсь.

Олег коротко мазнув губами по щоці Габріеля й увіткнувся носом в його плече, знову ховаючи обличчя.

Бачити його збентеженим було незвично, тому Габріель вирішив не псувати таку чудову спокійну мить й потерпіти, поки Олег прийде до тями. Десь хвилину потому він сповз з плечей Габріеля, сів на стілець поруч й, не піднімаючи голову, затиснув долоні між стегнами.

— Цей, я хотів у тебе спитати дешо... ну, пораду, бо я вже нічого не розумію.

— Шо саме? — Габріель розвернувся обличчям до нього та, спершись на стільницю, підпер щоку долонею.

Ще дужче нахилившись вперед, Олег ледь чутно видавив:

— Здається, мені дехто подобається.

— Таааак, — багатозначно протягнув Габріель.

Новина була не те щоб неочікуваною — все-таки Олег був підлітком, а в такому віці нормально переживати всілякі почуття. Втім вони були зовсім не на часі, бо могли зіпсувати все, що так довго й потроху Габріель дозволяв втискувати у своє закрите для сторонніх людей життя. Щоб не видавати своє занепокоєння, він відпив трохи кави й вдав уважного слухача.

— Це дівчина, — пригнічено заявив Олег. — Мені ніколи не подобалися дівчата.

— Ти ніколи не спав із ними? — запитав Габріель заради більш точного діагнозу.

— А ти спав?

— Ні.

— От і я теж, — пробурчав Олег. — Мені подобаються думки про твій член, і я ніколи не думав про... — Олег опустив погляд на свої затиснуті долоні, — ну ти зрозумів.

— Можливо, вона подобається тобі як людина? — припустив Габріель, і вираз обличчя Олега в цей момент йому зовсім не сподобалося.

— Ем, знаєш, через мій тупорилий порив ми тепер дружимо, — Олег склав руки на стільницю та притулився до них чолом, ховаючи обличчя, через що наступні його слова залунали приглушено й більш пригнічено. — А ще ходимо разом на підготовку й іноді робимо домашку також разом, і я хочу — ну — далі.