Великі плани ІІ. Хлопак

6.2. Не зарікайся

— Не хочу, — видихнув Олег й ліг тілом на стільницю та повернув обличчя на бік Габріеля. — Торкайся скрізь.

Після настільки прямого запрошення Габріель не міг відмовити собі в бажанні обмацати всі ділянки тіла Олега, яких не торкався досить давно. Після ретельного вивчення м'язів сідниць та стегон, прихопивши хвіст трохи нижче основи, він провів по ньому до самого кінчика. Шерсть приємно лоскотала шкіру, і неважко було уявити, які відчуття вона дарувала Олегу, гладячи його стегна.

— Як натуральний, — зауважив Габріель і, стиснувши хвіст біля його основи, злегка потягнув за нього й відразу відпустив. З важким зітханням Олег опустив голову нижче плечей. Смоляне волосся повністю закрило його обличчя. — Як довго він в тобі?

— Може півгодини. Я намагався звикнути, але, — Олег голосно проковтнув, — важко, — він здригнувся і наче перестав дихати, коли Габріель знову потягнув за хвіст.

За мить Габріель вже був готовий відмовитись від вечері й довести Олега цим плагом до шаленства, але відчув вібрацію в кишені штанів. Це було досить дивно, бо йому дуже рідко коли телефонували у п'ятницю ввечері. Габріель дістав смартфон і ще більше насторожився, коли побачив, що дзвінок від сторожа.

— Аріель, якого біса він мене не пропускає? — пролунав на тому кінці голос Стаса, і Габріель був готовий провалитися під землю. Закопати себе живцем.

Поруч із ним стояв Олег, очі якого розширилися від страху — він точно почув та впізнав цей голос. Їм не можна було перетинатися з міркувань бісової безпеки всіх трьох.

— Гей, ти мене чув? — повторив Стас. — Скажи йому, щоб пустив мене!

Відвернувшись від Олега, Габріель міцно стиснув губи. З одного боку, тут був наляканий до смерті Олег, який навряд хотів би зустрітись з цим кретином, але ж Стас не знав, що він тут. Пустити його чи ні — все одно обов'язково щось би вшкварив, а так Габріель хоч мав би можливість контролювати його до вирішення ситуації. Він знову глянув на Олега й одними губами вимовив «вибач», від чого той повністю поникнув.

— Дай йому слухавку, — вже вголос сказав Габріель і, почувши коротке «так» від охоронця, попросив його впустити непроханого гостя.

— Нашо? — наче на останньому подиху спитав Олег та вчепився в плече Габріеля, який підвівся зі стільця й одразу ж підхопив його за талію.