Великі плани ІІ. Хлопак

6.5. Та я няньку найму

Після чергового невдалого прориву з тієї сторони, Габріель сильніше стиснув Олега в обіймах і, відпустивши його, почав повільно сповзати з ліжка. Олег спантеличено поглянув на нього й, підтягнувши до себе ковдру, одразу накрився.

— Як же він мене задовбав, — тяжко зітхнув Габріель і, впершись руками в ліжко, спустив ноги до підлоги. — Я маю з ним шось зробити.

— Ти ж не затримаєшся? — збоку з'явилось обличчя Олега, що перекинувся на спину.

— Чого б це мені? — підігнувши одну ногу під себе, Габріель повернувся до нього обличчям.

— Просто... — Олег окинув поглядом всю кімнату, хоча зі слабким світлом настільної лампи навряд щось розгледів. — Я не зможу сам, — зі збентеженою усмішкою зовсім іншим тоном додав Олег.

— Вечерятимеш? — підвівшись із ліжка, спитав Габріель і попрямував до дверей. Позаду зашурхотіла ковдра, й він наостанок оглянувся на Олега.

— Було б непогано, але...

— Я сюди принесу, — Габріель повернув ключ і знову озирнувся. — Закрий лице.

Олег опустився обличчям у ліжко, і Габріель відчинив двері. Як знав, що за ними стоятиме Стас. Цей баран дуже сильно намагався заглянути в кімнату, та Габріель постарався зачинити двері якнайшвидше.

— Ти не казав, шо тобі подобаються рольові, — досить голосно заявив Стас і закинув руку на плече Габріеля.

— Ми взагалі про таке не говорили, — відвернувшись від нього, буркнув Габріель.

— То, може, поговоримо? — Стас стиснув пальцями його плече.

— Нашо ти намагався вирвати двері? — Габріель струсив його руку з себе і рушив до сходів.

— Мені було цікаво, хто там у тебе, — пролунав ззаду голос Стаса. — Я його знаю? — він порівнявся з Габріелем на першому поверсі.

— Це не твоя справа, — Габріель різко зупинився, тож Стас зробив крок поперед нього, і знову рушив з місця.

— Та ні, але...

Габріель стрімко зайшов на кухню, так лише кілька секунд потому знову помітив Стаса, який трохи захекався, начебто до цього біг стометрівку.

— Шо? — взявши в руку свою тарілку, гаркнув Габріель і підняв погляд на Стаса.

— Ти можеш нормально зі мною поговорити? — Стас плюхнувся на високий стілець, той самий, на якому зазвичай сидів Габріель. — От нічого не хочеться тобі розповідати зараз.