Великі плани ІІ. Хлопак

9.1. Ух бісячий чел

У понеділок під кінець робочого дня до офісу Габріеля увірвалась Аніка власною персоною, вся нафарбована і навіть у вечірній сукні. Вона граційно, як справжня леді, оминула стіл і присіла на його край прямо перед Габріелем, через що йому довелося трохи від'їхати на своєму кріслі. Щось лячне було в ній в цей момент.

— Сподіваюся, для тебе овертайм — досі норма, бо завтра ми йдемо шпилити Улянку, — крутячи в руці смартфон, оголосила Аніка і затримала погляд на Габріелі, який ще не відійшов від несподіваного візиту. — Поправ фізіономію, ти ж сам хотів, шоб я приїхала.

— Я просто спитав, коли збираєшся, — згадав Габріель.

— Ну клас, — Аніка закотила очі, — давай ще звинувать мене в тому, що читаю твої думки.

— Гаразд, вибач, шо там завтра? — Габріель під'їхав до Аніки й обійняв її ноги трохи вище колін. — Шантажуватимемо шантажем?

— Якшо проконає.

— А як не проконає?

— Я зателефонувала татку, — з легкою усмішкою додала Аніка, через що Габріелю стало ніяково. — Дорослі проблеми потребують дорослих рішень, так? — вона перестала крутити смартфон та поплескала Габріеля по плечу.

— А де ми його шпилити будем? — голосно ковтнувши, уточнив Габріель.

— У тата є ресторан із віп-залами, ми займемо один з них. Там, до речі, нереально смачно готують, тож після зустрічі можемо й відзначити перемогу, — вона приклала смартфон до підборіддя та підняла погляд до стелі. — Я подумала, шо ми давно не вечеряли з батьками. Поспілкуєшся з татом, дізнаєшся, як можна розв'язувати дорослі проблеми, бо тебе цьому, схоже, не навчили.

Вперше за довгий час Габріелю стало справді стидно перед Анікою. Власний батько не брав участі в його вихованні, навіть якимось чоловічим речам не навчав. Мама до останнього не хотіла втягувати його в справи компанії, до інформації про котрі мали доступ одиниці. Лише старий Костов встиг дати кілька настанов про управління, однак все, що було поза законом, донедавна залишалось для Габріеля таємницею. Він досі замало знав про батьків Аніки й не до кінця вірив, що скоро прийдеться з ними познайомитись, судячи з її слів, доволі близько.

Наступного вечора в залі на дванадцять персон, де на імітації каміна стояли позолочені бюсти Давида та Венери, Габріель побачив того самого хлопця, який минулої їхньої зустрічі був з фотоапаратом і показував йому шлях до машини Стаса. Хлопцеві явно було ніяково опинитися в компанії осіб, що прийшли засуджувати й не лише його.