Великі плани ІІ. Хлопак

9.5. Хоч до обіду

Зовсім недоречно згадавши про кашу, Габріель труснув головою. Вона зараз не мала бути на першому місці. Найважливішим зараз був Олег, що важко дихав, притискаючись до нього. Габріель опустив голову ще трохи, щоб вкусити його за шию, зробив пару пробних поштовхів, почув важкі зітхання на вухо й відчув, як на спині стиснулися пальці Олега. Він продовжив рухатися, збільшуючи темп до того моменту, коли Олег майже перестав дихати, а лише випускав залишки повітря з короткими ахами й охами.

Зупинившись, Габріель підвівся з нього і, обхопивши руками талію Олега, почав швидко вбиватись у нього. Казкові стогони заповнили кімнату. Олег кусав нижню губу, моментами розплющував очі, щоб подивитися на Габріеля з-під вій, і знову заплющував їх, коли рот відкривався в черговому гучному стогоні. Його пальці безладно м'яли його ж волосся, а друга рука ледь відчутно тримала Габріеля під коліном.

Одного разу Олег смикнув ногою так, що Габріелю могло б прилетіти коліном у щелепу, але натомість він закрився плечем.

— Зу... Зупинися! — звівши брови до перенісся, закричав Олег. — Я зараз, — вигнувши спину, він штовхнув Габріеля рукою в живіт, але той перехопив його за пальці та, сплівши їх, притиснув до бильця над головою Олега. Він закрив рота Олега своїм, щоб не надходило нових протестів, та відчув іншу його руку на своїй потилиці.

Олег стиснув боки Габріеля ногами й сильно затремтів. Заткнути його рота повністю не вийшло, тому що він відкрився з протяжним стогоном. Олег почав стискатися всередині, й Габріель, вкусивши його за щелепу, зробив кілька останніх поштовхів.

Притулившись чолом до шиї Олега, Габріель міг би повністю привалити його собою, але з останніми силами відштовхнувся рукою від дивана і згадав, що другу долоню віддав у полон Олегу. Він дивився на Габріеля знизу вгору з абсолютно блаженною посмішкою та облизував губи.

— Краса, — прошепотів Олег і сильніше стиснув їх сплетені пальці.

— Неймовірна, — Габріель поцілував коліно Олега, котре щойно сіпнулось, й, вивільнивши свою другу руку, акуратно вийшов із нього.

— Можна після сніданку ще? — Олег знову закинув за Габріеля одну ногу. Той поглянув на нього і з усмішкою, котру не зумів стримати, відповів:

— Хоч до обіду.

— А потім?

— Подивимось.