Великі плани ІІ. Хлопак

6.6. Ви вже переспали?

— Я тебе ненавиджу, окей? — діставши бісову вилку, Габріель гучно засунув шухляду. — Мені вистачило півроку наодинці з тобою, на більше я не погоджусь.

— Раніше ти не жалівся, — зауважив Стас.

— Раніше я не знав, на шо підписуюсь, але все-таки зміг це пережити, — з роздратуванням виправив його Габріель.

— Гаразд, знаєш шо, я не хотів цього говорити до пори, — Стас підвівся зі стільця і ​​перегнувся через стільницю так, ніби міг зараз схопити Габріеля, що стояв за два метри, за груди. — Папа заповів усе тобі, якшо ти станеш моїм опікуном, — він знову сів на стілець. — Він упевнений, шо зі мною весь його стан кане в Лету.

— Не можу з ним не погодитись.

Півхвилини. Габріель дістав з шафки тацю і поставив на неї свою тарілку та вилки.

— Коротше, я тебе попередив, тож не шокуйся, коли почуєш це від юриста, адже маєш час обдумати.

— Чому ти вирішив мені розповісти?

— Папа підписав заповіт, коли я розповів йому про себе, тобто недавно, і я ше не встиг забути про це.

— Ну, дякую, — Габріель дістав другу тарілку, поставив її на тацю, узяв її в руки та рушив до дверей. На жаль, Стас майже примудрився перегородити йому шлях.

— З яких пір ти їси лазанью? Вона ж страшенно некорисна для тебе.

— Відтоді, як мені її приготували.

— Той мужик з вушками? Тільки не кажи, шо завів нову європейську повію, — ніби жартуючи видав Стас і точно очікував, що Габріель йому заперечить. Але він цього не зробив, лише невизначено покачав головою. — Гей, ти серйозно?

— Посунься, — Габріель наступив Стасу на носок, бо з ним можна було лише по-поганому. Той відразу відскочив з проходу. — Добраніч, вовцюра, — нещиро ласкаво побажав Габріель, на що вслід почув не менш приємне:

— Та ну тебе!

***

Більше ніж добу Олегу довелося провести в спальні Габріеля, який на це, в принципі, і не скаржився, лише їжу з кухні носив. Вранці в неділю Костов особисто забрав свого безтолкового синка додому, й у них нарешті з'явилась можливість вдвох перебазуватись на кухню.

Олег лежав на столі, стискаючи пальцями його край над головою, й час від часу облизував губи, намагаючись перевести подих. Домашня футболка Габріеля, що була на ньому, зім'ялася на грудях, а боксери досі висіли на щиколотці тремтячої ноги. Габріелю знову довелося придушити сильне бажання зайти далі. Міцно стиснувши щелепи, він відійшов до мийки та почав старанно терти руки від змазки.