Великі плани ІІ. Хлопак

2.1. Від мене пацан втік

Забери мене, будь ласка

Коротке повідомлення з невідомого номера з прикріпленою до нього геолокацією прийшло в першу робочу після різдвяних п'ятницю. Олег, прилетіло вслід за ним. Габріель подумки обматюкав Стаса, бо сподівався, що цей день ніколи не наступить, але потім таки, важко зітхнувши через безвихідність ситуації, встав з крісла й прихопив піджак, що висів на спинці.

Точкою на карті виявилася куплена минулого року саме через Олега квартира. Робочий день офіційно ще не закінчився, однак це не грало ролі. З дня підписання угоди цей хлопчак жодного разу не потривожив його, що хоч трохи, але втішало.

П'ятнадцять хвилин переважно в пробках через хуртовину, що різко почалася, пройшли швидко, а місце на паркінгу знайшлося занадто легко. Вилізши з автівки, Габріель зупинився.

Чи міг він піднятися до тієї квартири? Що якби Стас був йому нерадий? Що якби він уже накоїв чогось, а Габріель тут гальмував? Він піднявся на вісімнадцятий поверх, абияк знайшов потрібний номер на дверях і постукав. Двері виявилися не до кінця зачиненими та відкрилися від одного стуку по них. Габріель увійшов без попередження. У великій кімнаті нікого не було. Взуття Стаса теж не знайшлось. Тоді Габріель заглянув у спальню.

Прив'язаний за щиколотки до кутів дивного матраца з петлями, на животі лежав оголений Олег. Він обернувся на скрип дверей, і Габріель побачив його червоне обличчя.

— Будь ласка, допоможи, доки він не повернувся, — майже ридаючи, тараторив Олег. — Будь ласка.

Габріель озирнувся на всі боки й кинувся на кухню, дістав ножа з підставки й повернувся до спальні. Він перерізав тонку мотузку на ногах Олега, після чого той почав швидко збирати речі, одягатись та, схопивши Габріеля за зап'ястя, потягнув на вихід. Він важко дихав, поки вони спускались ліфтом до паркінгу, та лише пристебнувшись пасок безпеки, трохи розслабився. Габріель доволі швидко вирулив на дорогу й вдарив по педалі газу.

— Шо сталось? — нарешті спитав він.

— Мені набридло, я сказав це йому, а він... — Олег почав ковтати повітря, — він схопив мене й притяг сюди, і сказав, сказав, шо коли хочу різноманіття, то... то... зробить так, шоб не було мало. Я не знаю, я більше не хочу... я не можу більше, — піднявши руки, він затулив очі та лоба передпліччями.