Великі плани ІІ. Хлопак

6.3. Твій хвіст?

Габріель не хотів дивитися на нього так близько; він знову відчинив двері, штовхнув їх, перш ніж Стас встиг потягнути на себе, і вийшов надвір.

— Тебе немає в моїх планах на вечір, — зупинившись через чотири кроки на ґанку, Габріель обернувся, щоб побачити зовсім вже розгублену фізіономію Стаса.

— Аріель, ти зовсім не сумував за мною? — він зробив три кроки, залишивши між ними мінімальну дозволену Габріелем відстань.

— Я розгрібав те, шо ти залишив по собі, — буквально прогарчав Габріель і зробив ще крок назад. — Не сумував і не буду.

— А я скучав, — Стас простягнув до нього руки, але Габріель досить різко відбив їх.

— А я не питав, — гаркнув він.

— Ти такий гарний, коли сердишся, — Стас повторив спробу, і цього разу Габріель просто схопив його за зап'ястя.

— Не змушуй мене псувати твоє обличчя. Хочеш побачитись — запишись на прийом, зараз я зайнятий, — він відкинув руки Стаса від себе і, обійшовши його, хотів повернутись до будинку, але Стас не вгамовувався.

— Гаразд, завтра ти вільний? — надто легко здався він.

Хотілось розвернутись, висловити все, що до нього досі не доходило, і натовкти славно цю бородату пику, але приємні думки перервав смартфон Габріеля. Номер був іноземним, що чимало здивувало обох, але у світлі останніх подій дзвінок міг виявитися досить важливим.

— Алло? — взявши слухавку, промовив Габріель.

— Давно не чулися, — сказав доволі знайомий голос на тому кінці, але Габріелю складно давалося розпізнавання на слух. — Це Саня-італіяшка — так ви мене називали?

— А, радий тебе чути. У мене тут якраз проблема намалювалась.

— Наш Стасік?

— Прямо переді мною.

— Це хто? — напівпошепки спитав Стас і спробував вирвати у Габріеля смартфон, проте той ухилився і спустився сходами на доріжку.

— Так, не випускай його, у старого Костова ледь харт атак не стався, коли Стасян не прийшов на обід і його телефон був поза зоною досяжності.

— Він міг би вже й сам про себе подбати, — роздратовано видав Габріель.

— Пам'ятаєш нарковитверезник улітку? — поставив доволі риторичне питання Сашко. Звісно, Габріелю складно було не пам'ятати причину, через котру в його кімнаті зараз сиділо хвостате чудо. — Обіцяю, завтра-післязавтра його вже не буде, я лиш знайду супровід і всьо.