Metal.Monochrome

Розділ 2 «Бронза». Частина 2

Дівчина з хлопцем забігли до кімнати і Марінетт одразу ж вивела свого несподіваного рятівника на дах. Нарешті все закінчилося, і тепер можна спокійно видихнути.

— Я так розумію, — першим відгукнувся Кіт, який нарешті вихопив свою руку зі сталевих лещат Марі,  — мені краще нічого не питати?

— Правильно розумієш, — схвальним тоном відповіла дівчина і підняла вказівний палець догори,
— тобі цього знати зовсім не обов'язково.

— Можливо, — блондин невдоволено хмикнув і примружившись поглянув на співрозмовницю, — але як же ти спритно вигадуєш відмовки і цим втягуєш у свої проблеми інших людей.

До свідомості Марінетт це твердження долинуло швидше не як очевидний і незаперечний факт, а як грубе звинувачення. Хоча, можливо, це сталося через те, що цю фразу сказав саме Кіт, а у світлі останніх подій, будь-яке його висловлювання здавалося образливим для дівчини.

— Під іншими людьми ти маєш на увазі себе, чи що? — дівчина поклала руки на груди навхрест і невдоволено схилила голову на бік.

— Не тільки, — хлопець задоволено посміхнувся. Невідомо чому, але йому сподобалася саме така реакція, аж надто вона нагадувала звички його колишньої напарниці, хоча тоді він цього ще не розумів і просто бавився, спостерігаючи за невдоволенням Марінетт, — також я мав на увазі ще й Алю. Навіть її ти сюди втягнула.

Марі не чекала такої відповіді. Мабуть, на цей момент вона остаточно розчарувалася в Коті. Однак ці слова трохи прояснили розум все ще скривдженої дівчини, і нагадали про те, що яким би ідіотом Супер Кіт не був, все ж таки він ще й герой, а значить він повинен піклуватися про людей. І саме в такий спосіб він вирішив виконати свою роботу.

— А ти скажеш, що я була неправа на рахунок її ентузіазму?! — обличчя Дюпен-Чен вже не виражало злості або роздратування, його вираз був трохи глузливий і грайливий.

— Так, мабуть, ти маєш рацію! — смішок все ж таки злетів з губ хлопця, бо сумніватися в словах співрозмовниці не доводилося. — Авжеж, прикрасити історію — це не злочин.

— Саме так. А щодо тебе — то це твоя робота!

— Навіть так?! — Кіт продовжував веселитися. Щось у цій ситуації його тішило і давало можливість відволіктися від своїх власних проблем. — Ну, могла б тоді хоча б посвятити мене у свої плани, бо грати таку роль не знаючи сценарію дуже важко, про загальний сюжет я зовсім мовчу.