Metal.Monochrome

Розділ 7 «Ртуть». Частина 1

«Адріане, невже це ти? Весь час це був ти... — не можна було сказати, що Марі здивувалася, але й спокійною її реакцією не можна було назвати. Вона стояла лише дивлячись на ту людину, яку Леді любила як Кота і на ту людину, яку, незважаючи ні на що, любила минула Марінетт. — Чому ж я одразу не зрозуміла? Хоча навіщо я себе про це питаю, все ж і так ясно як день і ніч... Вони начебто дві абсолютно різні людини. Один завжди спокійний і стриманий, а другий безрозсудний та легковажний, готовий на будь-які вчинки, навіть ті, які не вписуються в розумні норми людини. Адріан завжди такий самотній і сумний, а Кіт веселий і навіть не знаю, як це і сказати...»

Подумавши про це, Марі мимоволі посміхнулася, видавши невеликий смішок. Але зміна дихання призвела до поганих наслідків...

— Боляче, ах, ні... тільки... не... зараз! — сказала Леді, схопившись за область грудей. Катаклізм все більше впливав на Марі, послаблював її. Час добігав кінця. — Ах, значить, ось яке воно, наближення до грані, — без жалю в голосі і навіть з невеликим глузуванням сказала Марінетт, насміхаючись над собою.

— Марі, як ти? Все в порядку? Прошу скажи, що все гаразд! — нервово і ледве дихаючи, намагалася говорити Тіккі, яка вже явно захлиналася сльозами.

— Тіккі, не хвилюйся, все добре. Мені вже нема про що шкодувати, це мій вибір, і я прийняла його, а тепер маю з гідністю зустріти свою смерть, адже я ж захисниця Парижа, — упевнено, як і личить героїні, промовила Ледібаг, чим викликала у маленької помічниці чи то шок, чи то заспокоєння, але вона перестала плакати і вже лише трохи пошмигувала носиком, намагаючись прибрати наслідки ридання.

І як будь-який напарник, Тіккі відчувала невимовну гордість за Марінетт. Така рішучість та шляхетність, тільки вона здатна на це.

«Марі, ти найкраща, ти та справжня Ледібаг! І знаєш, я теж для себе все вирішила... » — спокійно, ніби відпустивши всі переживання, подумала про себе Тіккі і заспокоїлася, тепер вона підтримає Марінетт у всьому.

— Ахх, моя голова... — почав приходити до тями Адріан, — що ж вона так болить!

«О, ні, він, він уже прийшов до тями!» — усвідомила дівчина і швидко відреагувала на такий поворот подій.

Марі на секунду забула про біль, про те, що поруч із нею стоїть смерть, яка дихає їй у спину холодним диханням. І кожен потік повітря з вуст «Короля душ», ніби забирав по шматочку, маленькими частинками життя Ледібаг. Марінетт несвідомо відвернулася від хлопця. Навіщо вона й сама не розуміла, але вона не могла бачити його, боялася, що може статися.