— Чому трансформація закінчується завжди так не вчасно? — бубоніла собі під ніс дівчина, виходячи з темного провулка, і швидким кроком прямувала додому.
Прибігши туди, Марінетт стрімголов помчала до своєї кімнати, адже Кіт мав з'явитися з хвилини на хвилину.
«Тільки б встигнути! — у думках вона мала лише це. Але залетівши в кімнату, Марі вкрай здивувалася тій тиші та спокою, що її оточували. Кота ніде не було — ні в кімнаті, ні на околицях її будинку, хоч дівчина і вважала, що вони рухалися майже нога в ногу. Тим паче у Кота була перевага, адже героїні довелося проходити невеликий проміжок маршруту на своїх двох. — І ось я вдома, то де ж він? Невже з ним щось трапилося? Чи він просто передумав приходити? — мучили сумніви дівчину, яка відчайдушно намагалася відновити дихання. Трохи заспокоївшись і повернувши звичний ритм серця, вона ясно змогла мислити і помітила одну дуже неприємну річ. — О ні тільки не це! — думала дівчина, нюхаючи свій одяг. — Я спітніла!»
Розглянувши себе, вона остаточно зрозуміла, що поки бігла додому, спітніла і на даний момент була повністю мокра і від неї смерділо неприємними ферментами.
«Я не можу показатися йому в такому вигляді! — у паніці Марі ходила з боку в бік, з однієї частини кімнати в іншу, вагаючись: піти у ванну чи ні, адже якщо Кіт прийде, а її не буде, що він тоді подумає, і коли випаде наступний шанс поговорити. Але Марі таки вирішила піти в це приємне тепле місце під назвою «душ», з обнадійливими думками. — Я швидко, сподіваюся, встигну!»
Зайшовши у ванну, яка знаходилася на другому поверсі її будинку, вона швидко роздяглася і вкинула одяг у прання, адже він вже був непридатним для використання. Через п'ять хвилин дівчина була як нова із піднятим настроєм обтиралась рушником. Легким кроком вона прямувала у бік місця, куди вона поклала змінний одяг.
«О ні!» — Марінетт кричала в думках так голосно, що заглушала варіанти виходу з цієї жахливої ситуації. Покричавши ще близько хвилини, її мозок втомився від такого, і вона трохи заспокоїлася.
— От дурепа, дурна, дурна, — пошепки і злісно говорила Марі собі під ніс, проклинаючи вже той день, коли народилася такою дурною і, схопившись за голову, була вже готова рвати волосся від безнадійності, — як я могла забути одяг у себе в кімнаті? Ну як? Дурне я створення!
ВИ ЧИТАЄТЕ
Metal.Monochrome
FanficЧи справді все у житті ділиться на чорне та біле?! Чи можливо, що за чимось поганим буде хороше?! Або світ насправді не такий монохромний і потрібно вдивлятися вглиб, щоб розглянути яскраві фарби. Адже як кажуть, зла без добра не буває і навпаки теж...
