— Не можу, — єдине, що змогла сказати Марінетт, перед тим як усвідомила, що на більше її голосові зв'язки вже не здатні.
Скажи вона більше і замість голосу почувся б тільки пригнічений хрип. Її голос, та й усе тіло загалом, були абсолютно знесилені. Єдине, що дивувало, так це те, чому вона досі стоїть на ногах, хоча якщо зараз вона спробувала б зробити хоч один крок, то швидше за все просто впала би. Тремтіння продовжувало гуляти по тілу, змушуючи плечі зрідка тремтіти.
«Сподіваюся, він не підійде, — а справді, це єдине, на що Марі могла розраховувати. Покластися на удачу, довіритися долі, адже сама вона вже нічого не могла, — прикро було б зазнати невдачі наприкінці».
Дівчина продовжувала стояти і прислухатися — єдине, що їй лишалося. Аж раптом — що це? Дивне шелестіння, невже Адріан його не чує? Добре, що довго не довелося чекати і невдовзі пояснення знайшлося саме собою.
—Плагг, з тобою все гаразд? — голос хлопця трохи повеселішав. Хоч щось добре.
«Слава богам, — дівчина полегшено видихнула, — Плагг в порядку. Чи можливо... Напевно так і буде, хоча може це і на краще».
У голові дівчини промайнула цілком раціональна думка про те, що можливо квамі і розповість все Адріану. Вона сама тримається тільки тому, що не бачить його, не дивиться в ці, напевно, перелякані й стурбовані очі, а ось у Плагга це все ще попереду. Тому буде не дивно, якщо він здасться.
«Розраховую на тебе», — відпустивши хоч якийсь тягар відповідальності, дівчина була готова повністю пірнути у власні думки.
Кажуть, що перед смертю все життя пролітає перед очима. Заперечувати це було безглуздо, але й погоджуватися теж не зовсім правильно. Справді, багато спогадів, як навантажений локомотив, промчали перед очима Марі, але вони мали одну особливість. Чомусь зараз, у такий момент, їй на думку приходили тільки добрі думки, які змушували посміхатися. Тато, мама, Аля, Тіккі, однокласники, навіть Хлоя, що вічно бесіла, зараз здавалася не такою вже противною — кожен з них був невід'ємною частиною життя Марінетт. І, звичайно ж, Адріан, скільки думок і спогадів пов'язано з ним — не порахувати. Супер Кіт — напарник і друг, знайомство з яким кілька років тому так кардинально змінило її життя.
«Хто ж тоді міг уявити, що це одна людина? — посміхнулася дівчина. — Тепер я більше нікого з них не побачу».
ВИ ЧИТАЄТЕ
Metal.Monochrome
FanfictionЧи справді все у житті ділиться на чорне та біле?! Чи можливо, що за чимось поганим буде хороше?! Або світ насправді не такий монохромний і потрібно вдивлятися вглиб, щоб розглянути яскраві фарби. Адже як кажуть, зла без добра не буває і навпаки теж...
