Metal.Monochrome

Розділ 8 «Миш'як». Частина 1

Тиша. Що давить на все і на всіх. Особливо на тих, хто знаходився в кабінеті хімії вночі. Їх було четверо, але лише троє з них подавали ознаки життя. А четверта вирішила злитися з цією тишею.

Марінетт так і не почала дихати після проведення ритуалу воскресіння. Можливо, було вже надто пізно. Можливо, рана була більша, ніж просто смертельна. Або просто Супер Кіт спізнився і дозволив Катаклізму зруйнувати не тільки тіло дівчини, а й душу, без якої, напевно, Марінетт не повернути.

Поруч лунав раз у раз зневірений схлип. Тіккі була просто вбита горем. Квамі хотіла піти разом із Марі саме тому, що знала, що не витримає чергової втрати друга. Вона хотіла здаватися сильною, але, на жаль, у цієї маленької істоти сили було не так багато, як людяності, що змушувала її плакати. Плагг, який невдовзі після невдалої спроби звільнився від влади Каменю, вилетів назовні. Він теж був засмучений, але розумів, що напарниці набагато гірше, тому намагався заспокоїти її, навіть незважаючи на те, що сам не вірив у свої слова втіхи. Він знав, що не можна залишати Тіккі в повній тиші, адже вона буквально божеволіла, особливо, коли замість цього оглушального «нічого» бажаєш почути голос дорогої людини. Тому він і продовжував говорити, вже неважливо, що саме, головне не мовчати.

Але, без сумніву, найважче зараз було третьому учаснику цієї напівнімої сцени. Він схибив. Це не спрацювало. Він її не врятував... він її вбив. Адріан не знав, що робити далі. Він навіть не думав, правду кажучи. Хлопець впав у цілковитий ступор. Дівчина на його руках так і залишилася безмовною лялькою, яку він не зміг знову перетворити на людину, зате він зазнав якоїсь трансформації. Більше він не людина, захоплена акумою, тепер він убивця, кілер, кат, ассасин, якщо хочете, але ніяк не нещасна жертва темної сутності.

— Це кінець, — сухо констатував хлопець, опустивши голову, — вона більше не повернеться.

На фоні його слів стали лунати лише посилені ридання квамі, яка почула його слова. Але блондину було все одно на все, що його оточувало, адже його власний світ уже був зруйнований його руками. Хлопець нахилився над бездиханим тілом. Йому досі не вірилося, що вона пішла, що він її вбив. Ні. Саме друге він зміг прийняти, причому відразу ж, а ось з першим довелося важче. Адріан був упевнений, що йому вдасться повернути Марі і зараз, коли рожеві окуляри спали, відкриваючи не райдужну правду, хлопець просто не знав, що робити і як жити далі. Хоча в той момент він мало замислювався про майбутнє, його хвилювало сьогодення, яке він своїми руками перетворив на пекло.