Metal.Monochrome

Розділ 10 «Залізо». Частина 3

— Нічого такого, просто скучив, — спробувавши натягнути на себе саму свою «щиру» маску, Кіт знову почав брехати, сподіваючись, що від його брехні не несе фальшею за кілометр.

— Скучив, значить?! — у будь-якій іншій ситуації ці слова вибили б дівчину з колії, і вона знову впала б у ступор, але не зараз. Марінетт бачила, що він бреше або чогось недомовляє, тому зараз сходити з наміченого шляху тільки через якесь дурне збентеження вона просто не мала права. — Саме тому прийшов посередині ночі, коли я, за ідеєю, мала спати?

«Трясця! Вона догадлива, — вже починаючи панікувати, Супер Кіт помітив усю впевненість дівчини — вона була готова на все, щоб дізнатися правду, — але я не можу відступитись, треба продовжувати».

«Чому він продовжує брехати та приховувати щось? — різко, незрозуміло через що дівчину охопив невідомий раніше сум, причому такий, що їй навіть заплакати захотілося. — Він мені не довіряє? Чи просто не хоче турбувати? Ні. Я не повинна так думати!»

Різні припущення чергою проходили в голові дівчини. Багато різних версій вона відкидала, деякі навіть була готова прийняти на віру, але в будь-якому випадку їх усіх поєднувало тільки одне — Адріан брехав і нічого не зміниться, якщо вона не намагатиметься це припинити.

— Ну то в чому ж справа? — вже впевненішим голосом Марі вивела хлопця з роздумів, які так і не допомогли йому дійти рішення. — Що ти хотів мені сказати? Або зробити?

Адріан хотів відповісти, але через те, що не знав, що саме сказати, так і продовжував мовчати, повісивши голову і уткнувшись поглядом у підлогу. Така наполегливість дівчини злякала його, він знову відчув себе загнаним у куток — мерзенне відчуття. Йому так хотілося зараз просто втекти, але це було б найлегшим способом, та й до того ж боягузливим. Він сам відчув себе зрадником, варто було тільки такій ідеї зародитись у його голові. Ні. Тікати не можна — це тільки все погіршить. Він у будь-якому разі поїде завтра, а після такого вчинку вже не зможе повернутись. Якщо йти, то тільки з гордо піднятою головою, а не ховаючи очі, як боягуз.

— Чому ти мовчиш? — не витримавши нестерпного очікування відповіді, яка так і не пролунала, Марінетт зірвалася на крик. — Прошу, дай відповідь хоч на щось!

Кіт здригнувся, але голови не підняв. Та й не треба! Марі сама це зробить, якщо буде потрібно. Дівчина квапливо підняла руки і впевнено жестом обхопила долонями обличчя хлопця, піднімаючи його. Тепер їхні очі зустрілися, тільки стоячи так навпроти нього, брюнетка зовсім не очікувала побачити те, що побачила. Його погляд був порожнім, відсутнім, наче скляним. Весь той запал і іскра, що тліла ще кілька хвилин тому під час їхньої імпровізованої сварки, згасла, залишивши лише неприємний попіл, що тонким шаром покрив райдужку, колись кислотних очей, які зараз ледь зеленіли, наближаючись більше до болотного, ніж до смарагдового відтінку. Така «ляльковість» погляду і фальшива посмішка, що завмерла на вустах, змусили дівчину на секунду здивуватися. Тепер настала її черга не знати, що говорити. Але й цього не вимагалося, бо Кіт першим зруйнував цю застиглу сцену.