ДНІ МАРОДЕРІВ

Розділ 10. П'яний вампір у чарівному лісі

РОКСАНА

Люціус сидів за столом у темній кімнаті й читав книжку.

Вогонь у каміні майже догорів, і теплі відблиски повільно стікали по його обличчю.

Почувши, що вона прокинулася, брат повернув голову і спокійно промовив:

— Не варто було тобі так чинити. Ми змушені віддати тебе диявольським силкам.

Роксана здивовано втупилася на нього, піднімаючись на лікті.

— Що?

Люціус закрив книгу, подивився на неї впритул крижаними сірими очима і раптом голосно крикнув:

— ДЕ МОЯ ВАЛІЗА?!

Роксана сіпнулася і прокинулася.

Якась чарівниця верескливо сміялася просто в неї над вухом, їй вторив високий чоловічий голос, звідусіль лунали квапливі голоси й тупіт.

Тканина подушки була незвично жорсткою і пахла травами.

Роксана сердито натягнула ковдру на голову і заткнула вуха, сподіваючись знову заснути, але раптово хтось сильно штовхнув її ліжко. Захотілося схопитися і викинути цього типа у вікно, але замість цього вона просто скинула з голови ковдру і відкрила одне око.

Автобус стояв. Жахлива тряска нарешті припинилася, але Роксані все одно здавалося, що її ліжко кудись скаче, перестрибуючи через вибоїни.

Вона сіла, кутаючись у плед. Вікна були відчинені, і автобусом гуляв холодний вітер.

Повз неї вишикувалася низка заспаних чарівників, обвішаних сумками з ніг до голови. Усі вони позіхали, чухалися і намагалися зазирнути через плече тим, хто стояв попереду. На сусідніх ліжках, уже прибраних, сиділи чарівники й терпляче чекали, доки затор розсмокчеться.

Якщо вони вже приїхали, чому її ніхто не розбудив, вони що, подумали, що вона померла?

Навіть якщо й так, могли б хоча б із цікавості її штовхнути.

— Будь ласка, міс Марш, не треба так кричати, ми обов'язково знайдемо ваші речі, тільки відійдіть убік... — почувся зовні голос Ерні Шанпайка.

— Що сталося? — запитала якась дівчина. — Що там таке?

— Ай, хто наступив мені на ногу?!

— Вибачте, мем.

— Здається, та відьма загубила сумку?

— Хто-небудь бачив жабу?