ДНІ МАРОДЕРІВ

Розділ 5. Run away Roxanne

Десь позаду луснула гілка, а потім гучно захлопали крила. 

Звук голкою увійшов у мозок, і Роксана стрибком розвернулася, підкинувши жовтий промінчик ліхтарика, як шпагу. Сова приземлилася на гілку підгнилого дерева, глузливо ухнула й уважно подивилася на дівчинку.

Ще один шурхіт — Роксана знову крутнулася. Світло впало на їжака.

Сова завухала, сміючись, заплескала крилами та зірвалася з гілки, обсипавши її трухою.

Нескінченний натовп чорних дерев розступався, проводжаючи Роксану поглядом тисячі невидимих очей. Голі стовбури блищали, наче вкриті слизом, їхні скручені гілки тягнулися до неї, мов руки. По прілій, не пещеній сонцем землі Уілтширського лісу стелився в'язкий щільний туман. То тут, то там вдалині лунали заливисті переклички вовків і знову ухали сови.

Кілька разів Роксані здавалося, що за нею хтось стежить, але щоразу, коли вона озиралася, світло вихоплювало з темряви лише мирно сплячі рослини.

Один або два рази вона всерйоз подумала про те, щоб повернутися назад, але лист зі словами Донагана зігрівав її серце і зміцнював дух, тож вона тільки міцніше обхоплювала себе руками та вперто крокувала вперед.

Через якийсь час вона втомилася й зупинилася перепочити. Вдихати густе пріле повітря було важко, на лобі виступив піт, а ноги чомусь тремтіли так, немов вона щойно пробігла марафон.

А коли Роксана витерла обличчя, побачила, що рука в неї теж дрібно тремтить.

Кинувши сумку на землю, в кореневище дерева, вона плюхнулася на неї і притулилася спиною до стовбура, прикриваючи очі. Їй здавалося, що коли вона не дивиться, дерева повільно зсуваються навколо неї.

Ні, з цим лісом явно щось не чисто. Він справді висмоктував сили, пив їх своєю посушливою темрявою, тишею і важким повітрям. Здавалося, що він чекає, коли вона, знесилена, звалиться на землю, щоб безсоромно запустити в неї своє жадібне слизьке коріння.

Вона покрутила ліхтариком навколо себе в пошуках вигаданого коріння і спрямувала світло нагору, піднімаючи за ним погляд. Небо над верхівками дерев було темно-бузковим, безтурботним, літнім і теплим, тоді як у лісі було темно й холодно, як у погребі. А там, нагорі, у теплому чорничному океані вже загорілися зірки. Одна з них сяяла яскравіше за інші. Роксані мимоволі згадалися шкільні уроки з Астрономії. Чомусь вона це запам'ятала: