31 липня 1977 року
Мотоцикл в'їхав на затишну вулицю під зеленим дахом розкидистих крон. Сонце вже сіло, і повітрям ліниво розливалася солодка млість. Теплий рожевий вечір тремтів від скрекоту цвіркунів і дзвону дитячих голосів. Десь гавкав пес, перегукувалися сусіди, звідкись линув запах смажених млинців.
Сіріус одразу зрозумів, який будинок їм потрібен, тільки-но той з'явився з-за пухнастих зелених заростей.
Цегляні стіни будинку всіх відтінків червоного, зеленого і помаранчевого вкривав дикий плющ. Буйна, напоєна зливами зелень саду обіймала котедж з усіх боків, тож складалося враження, ніби це не будинок, а якийсь добрий травоїдний звір визирає на вулицю зі свого зеленого сховища. М'які кущі підпирали ґанок, влізаючи прямо на веранду і закриваючи її від сторонніх очей великими білими квітами. Чудовий міцний паркан із неотесаного білого дерева оперізував територію правильним квадратом. Від хвіртки до дверей вилася широка стежка з сірого і рожевого каменю.
Поруч із дверима висів на скобі ліхтар. Тепле помаранчеве світло розмивало смородинові сутінки. Велике вікно на першому поверсі світилося так, ніби всередині відбувалася якась магія, але кремові фіранки закривали кімнату від вулиці. На другому поверсі теж горіло світло — у вікні, повз яке раз у раз проходила тінь дівчини з телефонним апаратом у руках і короною з бігуді.
Це був будинок Еванс. І гадати не треба.
Сіріус зупинив мотоцикл і заглушив мотор.
— Прошу, моя пані! — Сіріус запрошувально змахнув рукою і ляснув себе по коліну. — Домчав в одну мить, як і обіцяв.
Двері будинку відчинилися. Сіріус і Аліса одночасно озирнулися й побачили, як на веранду визирнула невисока дівчина в блакитних джинсах і синій картатій сорочці. Темне руде волосся було зібране на маківці у кінський хвіст.
Побачивши, хто приїхав, Лілі Еванс просяяла і збігла зі сходинок.
Сіріус коротко посміхнувся, привітно піднімаючи руку.
Аліса ж, радісно зітхнувши, зіскочила з мотоцикла, по дорозі випадково врізавши Сіріусу коліном по спині, відчинила хвіртку і кинулася до подруги.
— Лілі, Лілі!
Лілі спіймала її, вони обійнялися. У повітрі промайнули оголені гострі лікті, заблищали фенечки й плетені браслети, радість і розчулення злилися в високий щасливий виск.
ВИ ЧИТАЄТЕ
ДНІ МАРОДЕРІВ
أدب الهواةПрекрасних принців тут немає. Це історія про Мародерів. Повернення вашої улюбленої історії українською. Перша публікація - 2013 рік. ЄДИНИЙ ОФІЦІЙНИЙ ТЕКСТ. Друк, переклад і викладання на сторонніх ресурсах заборонені. Персонажі на обкладинці ств...
