ДНІ МАРОДЕРІВ

Розділ 51. Ніч мисливців. Частина 2

У ніч повного місяця міцно підморозило і загони мисливців розвели багаття. Ніхто не боявся привернути увагу. Навіть навпаки, так простіше впоратися, не треба буде вишукувати цих тварюк по одній у гігантському, повному сюрпризів лісі. Нікому не хотілося просто втрачати своїх солдатів. Людей і так не вистачало. Останні сутички з перевертнями й особливо сутичка з колонією Сивого в горах, забрали багато життів. Тепер на службу призивали навіть стажистів, тих, хто ледь-ледь опанував навички переміщення між рослинами-порталами, майже завжди з першого разу перетворювався на тварину, уже вбив щонайменше одного зайця на стажуванні та навчився правильно застібати форму.

Ці хлопці з палаючими очима страшенно метушилися, навіть просто сидячи біля багаття і пережовуючи в'ялене м'ясо. Переживали, смикалися від кожного шереху і щосили намагалися показати, що вони не будуть плутатися під ногами, а врятують усіх, до кого зможуть дотягнутися. Вони нервово посміхалися, жадібно слухали будь-яку дріб'язкову заяву про негоду, одразу ж починали перевіряти застібки на формі та вдавали, що ні краплі не переймаються через зауваження. Бувалі мисливці поглядали на цю мишачу метушню зі злістю і сумом. Мабуть, справи в Міністерстві геть кепські, якщо на захист Хогвартсу кидають тих, хто ще рік сам сидів у його затишних залах і набивав пузо йоркширським пудингом.

Крістофер Браун, найстаріший мисливець Міністерства, який місяць тому втратив у сутичці з колонією Сивого всіх своїх учнів, ліве око і два пальці на правій нозі, відхопив гострими міцними зубами шматок в'яленого м'яса і несхвально поглянув на стажиста, якого прислали в його загін два дні тому. Хлопчина щойно повернувся з узлісся з оберемком хмизу в руках, і вигляд у нього був такий, наче він пережив бій із драконом.

— Світло як удень, а? — задоволено запитав він у побратимів, які мовчки жували, звалюючи гілки в купу біля багаття. — Дивовижна ніч, на гілках іній, усе виблискує, кругом така тиша. Скільки історій розповідають про цей ліс і все даремно. Ні краплі не страшно. Красиве місце.

Він сів на вільне місце, і вираз хвилювання на його обличчі, вміло замаскований під нетерпіння і бажання надерти кілька вовчих дуп, переріс у легку безпорадність, коли на його слова ніхто не відреагував.

— Буде ще красивіше, — раптом подав голос Крістофер, розриваючи особливо жорсткий шматок м'яса. — Коли прийдуть ці тварюки й ми пофарбуємо цей красивий чистий сніг у червоний. Немає нічого красивішого за кров перевертня.