ДНІ МАРОДЕРІВ

Розділ 1. Дві миші у високій траві

31 липня 1970 року

Вологий морський вітер увірвався у теплицю літньої резиденції Малфоїв, із силою відчинивши скляні двері. Старий ельф перелякано грюкнув тацю з чайним набором на столик і вкотре побіг заспокоювати оскаженілу тканину. Користі від його старань було трішки, але господиня щоразу невдоволено морщилася, коли кімната сповнювалася вітром, тож ельфові доводилося з ними боротися.

Гроза набрякла над Сан-Себастьяном із самого ранку, притиснувши маленьке місто до землі так, що жителі ледве могли дихати. Важкі хмари понад годину загрозливо рокотали над морем, і воно раз у раз кидалося на гірський кряж. Здавалося, що його чорна вода прагне виламати цю частину материка та унести за обрій разом із білим, старовинним маєтком.

— Огидна погода, — зауважила Едвін Малфой, прикриваючи кістляві плечі шифоновою накидкою. Вона чудово виглядала у своїй темно-зеленій шовковій сукні. — Що може бути гірше за вітер? — вона вдавано торкнулася своєї зачіски та нервово посміхнулася гостям.

Сьогодні був важливий день. Едвін кілька місяців листувалася з Друеллою Блек щодо майбутнього весілля її доньки Нарциси та її сина, Люціуса. Сьогодні майбутні наречені мали нарешті зустрітися. Офіційно, звісно, у новому статусі, бо в Хогвартсі вони й без того бачилися кожен день. Друелла, схоже, чимало нервувала, якщо притягла із собою Вальбургу, цю шалену хижу каргу. Мабуть, боялася прогавити щось важливе під час складання шлюбного договору. Дітися було нікуди, тож Едвін попросила ельфа додати до чаю ще кілька приборів.

Жінки пили чай у теплиці, звідки відкривався чудовий краєвид на море. Зазвичай тут панувала атмосфера світла, легкості та свіжості, мабуть, через велику кількість рослин. Але сьогодні у кімнаті вирував напрочуд похмурий та важкий настрій. Мабуть, через шторм.

— О, ви маєте рацію, люба. Погода просто жахлива, — негайно підхопила Друелла Блек, сунула доньці свою чашку й натягла накидку, яку кілька хвилин тому сама ж скинула на диван, бо було доволі задушливо.

Нарциса, бліда малокровна дівчинка з ляльковим обличчям і білявим волоссям, мовчки прийняла з рук матері чашку, і так і завмерла з нею в руках, не знаючи, що далі робити, і не сміючи зітхнути під поглядом Едвін.