РОКСАНА МАЛФОЙ
"Я жива..."
Ця думка гарячою хвилею хлинула в порожню, застиглу свідомість, і Роксана прокинулася.
У просвіт між двома дошками дивилося смородинове небо.
Світанок.
Роксана закрила обличчя брудними, кисло пахнучими долонями і розридалася — сухо, без сліз. З чотирьох боків її оточували уламки, всюди зберігали мовчання мертві глядачі, а вона лежала і задихалася в істериці. У неї було таке відчуття, ніби вона прокинулася у склепі.
Незрозуміло, як довго вона ридала ось так. Часу тут наче не існувало. Коли ж вона трохи заспокоїлася, то змогла проробити в дошках невеличку дірку і вибралася на поверхню. При світлі дня нічна розруха виглядала в сто разів жахливішою. Над нескінченними тілами, уламками машин, шматками сцени й обгорілими деревами, що впали, дымився туман, і попіл плавав у теплій задушливій тиші, як брудний сніг. Тиша, що розстилалася в лісі, була особливо страшною і якоюсь неприродною. Так мовчить поранена людина, у лісі зазвичай завжди чути метушню його мешканців, або шум вітру в деревах. А зараз усе застигло, і кожен обережний крок по згарищу розносився цією тишею як сигнал: я тут, хапайте мене!
— Мирон! — покликала Роксана і злякалася того, як зазвучав у цій мертвій тиші її голос.
На коротку мить їй здалося, що люди, які лежать навколо, на землі й під уламками, зараз відгукнуться і встануть, але коли вони не відгукнулися, у Роксани раптом почали тремтіти ноги.
— Мирон! — знову покликала вона, і її голос затремтів.
Інстинктивно вона побрела до решток розірваної на шматки сцени, мружачись у розмиті світлом сутінки та стискаючи на грудях куртку.
Спочатку Роксана могла бачити тільки шматки декорацій, що стирчали із землі, немов зуби якогось велетня.
А потім вона побачила його.
Мирон Вогтейл нерухомо лежав на грудях, повернувши голову вбік і розкинувши руки так, немов хотів захистити сцену.
З його білої спини стирчав дерев'яний уламок.
"Ні..."
Спотикаючись, Роксана кинулася до нього. На бігу вона зачепилася за шматок якогось дроту, впала на купу сажі й дощок і, кашляючи, поповзла вперед, нещадно поранивши долоні й коліна.
ВИ ЧИТАЄТЕ
ДНІ МАРОДЕРІВ
FanfictionПрекрасних принців тут немає. Це історія про Мародерів. Повернення вашої улюбленої історії українською. Перша публікація - 2013 рік. ЄДИНИЙ ОФІЦІЙНИЙ ТЕКСТ. Друк, переклад і викладання на сторонніх ресурсах заборонені. Персонажі на обкладинці ств...