ДНІ МАРОДЕРІВ

Розділ 15. Це - твоя родина

РОКСАНА МАЛФОЙ

"Я жива..."

Ця думка гарячою хвилею хлинула в порожню, застиглу свідомість, і Роксана прокинулася.

У просвіт між двома дошками дивилося смородинове небо.

Світанок.

Роксана закрила обличчя брудними, кисло пахнучими долонями і розридалася — сухо, без сліз. З чотирьох боків її оточували уламки, всюди зберігали мовчання мертві глядачі, а вона лежала і задихалася в істериці. У неї було таке відчуття, ніби вона прокинулася у склепі.

Незрозуміло, як довго вона ридала ось так. Часу тут наче не існувало. Коли ж вона трохи заспокоїлася, то змогла проробити в дошках невеличку дірку і вибралася на поверхню. При світлі дня нічна розруха виглядала в сто разів жахливішою. Над нескінченними тілами, уламками машин, шматками сцени й обгорілими деревами, що впали, дымився туман, і попіл плавав у теплій задушливій тиші, як брудний сніг. Тиша, що розстилалася в лісі, була особливо страшною і якоюсь неприродною. Так мовчить поранена людина, у лісі зазвичай завжди чути метушню його мешканців, або шум вітру в деревах. А зараз усе застигло, і кожен обережний крок по згарищу розносився цією тишею як сигнал: я тут, хапайте мене!

— Мирон! — покликала Роксана і злякалася того, як зазвучав у цій мертвій тиші її голос.

На коротку мить їй здалося, що люди, які лежать навколо, на землі й під уламками, зараз відгукнуться і встануть, але коли вони не відгукнулися, у Роксани раптом почали тремтіти ноги.

— Мирон! — знову покликала вона, і її голос затремтів.

Інстинктивно вона побрела до решток розірваної на шматки сцени, мружачись у розмиті світлом сутінки та стискаючи на грудях куртку.

Спочатку Роксана могла бачити тільки шматки декорацій, що стирчали із землі, немов зуби якогось велетня.

А потім вона побачила його.

Мирон Вогтейл нерухомо лежав на грудях, повернувши голову вбік і розкинувши руки так, немов хотів захистити сцену.

З його білої спини стирчав дерев'яний уламок.

"Ні..."

Спотикаючись, Роксана кинулася до нього. На бігу вона зачепилася за шматок якогось дроту, впала на купу сажі й дощок і, кашляючи, поповзла вперед, нещадно поранивши долоні й коліна.