ДНІ МАРОДЕРІВ

Розділ 4. Про те, як важливо не бути Малфой

31 липня 1977 року

НАРЦИСА

Довга біла сукня була надто тісно схоплена під грудьми й заважала дихати. Нарцисі страшенно хотілося вилізти з неї й одягнути легкий лляний сарафанчик, у якому вона ходила весь ранок. Взагалі вона любила шовкове вбрання. Але зараз від холодного дотику цієї тканини шкіра вкривалася сиротами. 

Передвесільне хвилювання, здавалося, просочило в домі кожну серветку і подушку. Тонко пахло квітами та новими скатертинами. На дворі встановили весільну арку, стільці та кришталеве шатро. Внизу на кухні побрязкував посуд. Дзвінкі голоси гостей було добре чутні навіть на третьому поверсі.

Усі чекали на весілля. Усі раділи. 

Усі, крім неї.

— Боїшся, сестричко? — грайливо запитала Белла. Вона лежала у святковій сукні на так і не прибраному після сну ліжку Нарциси. Чорна сукня з пишною спідницею на сітці легковажно зім'ялася, копиця смоляних кучерів, що розсипалася по білосніжному простирадлу, нагадувала клубок маленьких тонких гадюк. Широку талію стягував тугий чорний корсет, що підпирав високі, виразно підкреслені за допомогою декольте груди. Повні білі руки щільно обтягувала чорна сітка, пальці з кривими чорними нігтями прикрашали великі персні. 

Белла повернула до сестри бліде обличчя з чорними краплями кипучої смоли замість очей, і співчутливо надула чорні губки.

— Ти схожа на утопленицю, — ніжно промовила вона і схвально кивнула. — Мені подобається.

Нарциса підняла з туалетного столика дивовижне кольє з білого місячного каменю і вдягла на шию. Крихітні холодні камінчики зручно розмістилися в м'яких ямках на ключиці. Вона переривчасто зітхнула і помацала прикрасу рукою.

"Сьогодні я виходжу заміж".

Ці прості й зрозумілі слова, що для багатьох дівчат звучать, як закляття на щастя, кружляли навколо Нарциси, як оси. І несподівано жалили щоразу, коли вона бодай трішки відволікалася та заспокоювалася.

У межах Хогвартсу вона не мала нічого проти Люціуса Малфоя. Вони ввічливо віталися на виході з вітальні щоранку, снідали й обідали за одним столом, сиділи за одними й тими самими партами в тих самих класних кімнатах, складали іспити, ходили до Хогсміду, на святкові зустрічі в Клубі Слимаків і матчі з квідичу. Але що їх пов'язувало тепер, коли школа залишилася далеко позаду? Вони були заручені з самого дитинства, але кількість слів, які вони сказали один одному за останні сім років можна було порахувати на пальцях однієї руки.