ДНІ МАРОДЕРІВ

Розділ 42. Christmas Carols. Сіріус і Роксана

Відтоді, як Ремус пішов, минуло три дні.

Спальня хлопчиків Грифіндора цілком і повністю належала Сіріусу.

Уперше за довгі роки його мрія нарешті здійснилася і тепер він міг займатися тут чим завгодно! Пити, курити, навіть трахатися собі на втіху! Але чомусь саме зараз, коли така блискуча можливість нарешті з'явилася, все, що Сіріус робив — лежав на своєму ліжку в одязі, закинувши руки за голову, і рясно курив. Програвач у кутку працював на повну потужність.

Ліжко Сіріуса загубилося в бурхливому штормі року, як човен у чорному морі.

Але він не звертав на музику жодної уваги.

Йому не хотілося розважатися.

Не хотілося тягатися по школі.

Не хотілося пити, тим паче самому.

Не хотілося трахатися, навіть з Роуз. Чорт забирай, йому не хотілося навіть дрочити! Коли таке було?!

Сіріус перевернувся на бік і вдарив подушку кулаком. Повернувся у вихідне положення. Мерлін, з ним явно було щось не так!

Але що? Він почувався так, ніби втратив якусь суттєву деталь. Не знав, яку, не знав, навіщо вона йому потрібна, але ось її відсутність відчував цілком чітко. Якби така біда трапилася з дорогоцінним мотоциклом, Сіріус провів би поруч із ним не одну годину, копаючись у механізмі, поки не докопався б до істини й не повернув деталь на місце. Але що робити із самим собою? Якби на світі й був механік, здатний повернути цю деталь на місце, Сіріус дорого б йому заплатив.

Гаразд, до біса удавання.

Просто йому було самотньо.

Так, саме так.

Сіріус Блек, який любив свою свободу і незалежність понад усе на світі, зараз почувався так, ніби про нього забув увесь клятий світ.

Сохатий поїхав на канікули з Еванс. Звісно, він узяв із собою дзеркало, але Сіріус на його місці й не згадав би про безглузде скельце, якби опинився під одним дахом із дівчиною, на чий світлий образ дрочив із тринадцяти років. Коли ці двоє повернуться, все буде ще складніше, ніж раніше, але одне вже абсолютно ясно: Сіріус залишиться за бортом. Це він зрозумів ще того дня, коли сто років тому Еванс на якомусь там уроці заступилася за Сохатого, і той потім ходив із такою щасливою пикою, що Сіріусу хотілося йому врізати. Але якщо раніше Сіріус ревнував до його уваги та злився на Еванс за те, що вона влізла Сохатому в мізки, то тепер розумів, що нерозумно й безглуздо ділити його з Еванс, адже вони не сіамські близнюки, і рано чи пізно Сохатий мусив відірватися. І, хоча Сіріус і розраховував, що трапиться це все ж таки пізніше, годі розпускати соплі — їм уже справді не тринадцять років. Адже вони все одно залишаться разом? Усе буде як раніше. Так Сіріус думав, проводжаючи низку саней.