ДНІ МАРОДЕРІВ

Розділ 69. Лабіринт Валері Грей

Аліса не встигла.

Якраз у той момент, коли вона вирвалася на галявину з несамовитим криком: "ДЖЕЙМС!", небесний годинник пробив північ, і з усіма хлопцями на галявині почало коїтися щось страшне. Вони корчилися, падали на землю, кричали й вигиналися під неприродними кутами.

Ті, хто вже бачив таке, моментально все зрозуміли, і охрініли, але лише на кілька миттєвостей, не більше, ніж знадобилося б, щоб зорієнтуватися в новій ситуації й скоріше бігти з лісу; в решти ж був шок, і переконати їх, що треба БІГТИНЕГАЙНООДРАЗУЖ вийшло не одразу. Тільки коли той, хто ще хвилину тому був симпатичною пухлощокою француженкою, раптом підкинув ікласту волохату морду і вистрибнув зі своєї шкіри, як з одягу.

Почалася страшна паніка. Перевертні, що з'являються то тут, то там, як болотники, що вистрибують із землі в теплицях, кидалися на всіх, кого бачили. Учні бігли на всі боки, звідусіль лунали крики, ревіння і мерзенні звуки нутрощів, що вивалювалися. Дірборн та інші мисливці, які опинилися тут сьогодні завдяки найщасливішій із випадковостей, одразу ж взяли на себе удар, на щастя, дехто мав із собою зброю, але сили були нерівні, й довелося якнайшвидше відступати.

— Боже, Джеймсе, він тебе вкусив, він тебе вкусив! — повторювала Марлін, захлинаючись сльозами жаху, поки Джеймс і Аліса тягли її на собі. Маккінон, побачивши перевертнів, накрила така паніка, що вона не могла йти. Тиша в цій частині лісу була моторошною, особливо, якщо згадати, що коїлося там, звідки вони тікали.

— Тобі здалося, Марлі, заспокойся, я гілку зачепив! — Джеймс озирнувся. Перемазані в багнюці, очманілі студенти бігли через Темний ліс, багато хто був у крові. Пруетти, Фенвік, Еммеліна, якісь незнайомі люди, хтось плакав, хтось кричав, хтось загинув просто там, на галявині з багаттям. Прокушене плече саднило. Джеймсу вдалося перетворитися на оленя в останню мить — і диво, що ніхто цього не помітив.

— Сохатий, веди їх до того дуба! — Сіріус наздогнав їх і передав Пруеттам на поруки поранену четвертокурсницю. Вона охала й без упину плакала. — Я залишаюся!

І він побіг назад.

— Трясця, М'яколапе! — Джеймс різко обернувся йому вслід, вилаявся і пошукав очима Пітера. — Хвіст! Хвіст!

Пітер з очима-галеонами підбіг до нього.

— Відведи всіх до того таємного проходу в дубі, — наказав йому Джеймс. — І не смій іти, поки з лісу не вийде останній учень!