ДНІ МАРОДЕРІВ

Розділ 45. Дуже брудне місце

"Немає негідника, який був би настільки дурний, що не знайшов би жодного доводу для виправдання своєї підлості."

Карл Теодор Кернер

Пітеру Петтігрю страшенно не щастило.

І справа тут не в тому, що він сам робив щось не те. Сама доля штовхала його на шлях суцільних невдач.

Мало того, що йому довелося працювати на різдвяних канікулах, тоді як усі його однокласники розважалися і насолоджувалися життям, то його ще й вигнали роздавати ці ідіотські листівки в самий Святвечір. Погода зіпсувалася, сніг валив такий, що через нього, а ще через дурнувату шапку Санта-Клауса, Пітер ледве бачив обличчя людей, яким намагався всучити буклети засобу для чищення підлоги.

— Містер Клін Свіфт. Чиста підлога — щасливе Різдво! — бубонів він, протягуючи листівки на всі боки. Люди, як зазвичай, не реагували й поспішали у своїх справах, оминаючи стороною самотню постать посеред заметеної набережної Темзи. — Містер Клін Свіфт. Чиста підлога — щасливе Різдво!

Який ідіот придумав цей слоган? Напевно той самий, хто вирішив, що якщо листівки роздаватиме Санта-Клаус у повному спорядженні, цю гидоту для чищення підлог охочіше куплять. Нісенітниця собача. У будинку Петтігрю підлога завжди ідеально чиста, одяг — ідеально випрасуваний, їжа — ідеально смачна, а ось щастям навіть не пахне. Від першого дня, як Пітер повернувся з Хогвартсу, мати з цією своєю моторошною усмішкою проїдала йому баранку, нагадуючи, що грошей нема, що плата за житло зростає, що вони мають чимало боргів, а вона надто хвора та стара, щоб працювати й тягти на собі ще й дорослого сина. А ще її подружка, чий синок працює чиновником у Міністерстві під керівництвом містера Нотта і нещодавно купив своїй матері будинок на узбережжі.

Пітер тікав від цих розмов під сніг і погоджувався працювати ким завгодно, аби тільки не слухати материнське бубніння.

Ось тільки як би він не старався, на нього ніхто не звертав уваги. Перехожі, обвішані пакунками в обгортковому папері, поспішали по домівках, де на них чекали сім'ї, світлові ялинки, свято, купа їжі...

"Але ж Він має рацію", — думав Пітер, з неприязню дивлячись на зарозумілий натовп маглів, які всім своїм виглядом показували, що вони надто важливі й зайняті, щоб звертати на Пітера увагу. "Чому ми не керуємо ними, адже ми сильніші, ми більше знаємо про цей світ. Як це нерозумно з боку чарівників — ховатися від тих, хто набагато дурніший за них. Усім було б краще, якби чарівники керували маглами. У мене є чарівна паличка, я можу змусити їх взяти ці дурні листівки. Або ні, я можу змусити їх просто віддати мені свої гроші. Тоді мені не довелося б стояти зараз тут. Якби вони знали, на що я здатен, поводилися б поважніше. Вони не тільки брали б ці листівки, а ще й благали б: принеси нам ще, милий, добрий Пітер!"