ДНІ МАРОДЕРІВ

Розділ 25. Зміїний Клубок

...На траві, за кілька футів від нього, на розстеленій і зім'ятій мантії лежала Лілі, вся облита сонячним світлом.

Густе руде волосся розметалося, заплутавшись у соковито-зеленій траві.

Шкільна сорочка була розстебнута, а спідниця безтурботно з'їхала набік, тож сонце цілувало її груди в ніжно-салатному повітряному мереживі, горіло у волоссі міддю і золотисто ковзало по ногах, блискучих від озерної води.

Завжди така охайна і доглянута, зараз розпатлана до неможливого, неохайна, пом'ята, але від цього не менш прекрасна... і не менш бажана.

Дівчина мружилася, дивлячись на сонце, і відвертала голову, а воно наполегливо пестило її шию. Вона злегка розставляла ноги й водила босими ступням по мокрій після дощу траві, пропускаючи її між пальчиками. Лілі їла малину, обіймаючи кожну ягоду круглими рожевими губами, і крадькома злизувала сік із пальців.

Вона зводила його з розуму.

А чоловік, що лежав поруч із нею на траві, псував цю картину, наче черв'як, що заповз на красиве червоне яблуко.

Поттер.

Він валявся поруч без сорочки.

І викладав у Лілі на животі й грудях візерунок із ягід.

Вона дихала дуже обережно і намагалася не рухатися, щоб не заважати йому.

Вона посміхалася.

Йому.

Пестила волосся.

Його.

А він так зосереджено викладав ягоди, немов у світі не було важливішої справи. Водив розчавленою ягодою по її животу й грудях, по тому, що вічно має бути сховане від його очей, і дивився на Лілі, о Мерлін, так вульгарно, так брудно, а потім — і ще гірше — нахиляв голову й зціловував розмазаний по її шкірі сік.

Северус відчув якесь копошіння поруч, під рукою, якою притримував гілки старого сухого малинника.

У ту саму мить, коли він дивився на них, між листям зріли й наливалися ягоди.

Северус відштовхнув від себе гілку, наче вона була отруйною змією, але тут Лілі розсміялася низьким грудним сміхом, і він знову жадібно пригорнувся до галявини, неспроможний нічого із собою вдіяти.